Скрипалем від Бога називають юного львів’янина Назара Федюка (на знімку), студента 1-го курсу Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка. Ще його називають львівським Паганіні. Оцінки досить високі. А сам хлопець сором’язливий, цілком звичайний. А коли починає грати — здається, його смичком керує ангел...
— Назаре, як ти почав займатись музикою?
— Зовсім малим знайшов на горищі мамину скрипку. Тоді просто бавився, бринькав щось. До музичної школи мене віддала бабуся, вона й прищепила любов до скрипки.
— Ти багато виступаєш. А не страшно виходити на сцену?
— Уперше вийшов на сцену у п’ять років, мені тоді було дуже комфортно. З тих пір не боюся.
— Що таке для тебе скрипка?
— Завдяки їй можна переосмислити безліч речей. Вона для мене як філософія. Взагалі, музика — своєрідний спосіб сприйняття життя. Навіть читаючи книжки, я ніби пропускаю їх крізь музичний «фільтр». Ось перечитав книгу, що вразила в дитинстві — «Білий Бім Чорне вухо». Кожен персонаж у мене «звучав» своєю мелодією. А Тітка та Сірий вийшли без музики. Чому? Бо вони такі байдужі до інших, що музиці немає місця в їхньому житті. Через те вони в мене і не «звучали». Гадаю, що музика — універсальний вид мистецтва, вона вчить толерантності, виховує повагу до митця та розуміння краси.
— А яким композиторам віддаєш перевагу: українським чи зарубіжним?
— Люблю ту музику, що знаходить відгук у серці. Дуже ціную Дворжака і Шостаковича, Скорика.
— Що треба людині, щоб стати справжнім скрипалем?
— Хоч би що говорили про наполегливу працю, а має бути талант від Бога. На мій погляд, це вимірюється у пропорції 1% таланту і 99% праці.
— Скільки тривають твої щоденні заняття музикою?
— 6—8 годин.
— А який твій рекорд безперервної гри на скрипці?
— Одного разу репетиція тривала десять годин. Наступного дня не те що повторити, навіть грати не міг. Адже це не тільки робота рук, голова теж має бути «чистою», без зайвих думок.
— Розкажи про свої перемоги та нагороди.
— Усі перелічувати довго. Я став переможцем в 19 міжнародних та у всеукраїнському музичних конкурсах. Нагороди — це приємно, хоча й не головне. Талант накладає на людину додаткові обов’язки. Вважаю за необхідне займатись доброчинністю. Нещодавно виступав з сольними доброчинними концертами у львівському будинку престарілих та в благодійному фонді «Салюс», на вшанування пам’яті людей, що померли від СНІДу.
— Ти любиш тварин?
— Люблю, але вдома не маю. Я їх дуже поважаю, а ще жалію. Бо вони нерідко стають піддослідними в експериментах медиків, інженерів. На них випробовують ліки для людей, різні технології. Мене колись вразила книга Д. Кіза «Квіти для Елджернона». Хоча мишеня Елджернон там не головний герой, але завдяки йому вчені відкрили спосіб надзвичайного підвищення рівня інтелекту людини. І головний герой з вадами розвитку став майже генієм. Це фантастика, але ідея приваблива.
— То ти любиш фантастику?
— У мене не так багато вільного часу, тому читаю переважно книги з техніки гри на скрипці чи біографії скрипалів. Намагаюсь читати книги, які б дали змогу бути всебічно розвиненою людиною. От нещодавно прочитав «Так казав Заратустра» Ф. Ніцше.
— А який літературний твір чи персонаж тебе вразили найбільше?
— Мабуть, «Моцарт і Сальєрі» Пушкіна. Там є надзвичайно важливі слова: «Геній і злочинство — дві речі несумісні». Я цілком згоден. Якщо б люди вміли відчувати красу, піддавались впливу мистецтва, могли відкрити серце і душу прекрасному, менше було б зла на світі, можливо, зникли б заздрість, брехня. Може, я помиляюсь, але дуже б цього хотілось.
— Що б ти хотів сказати читачам нашої газети?
— Знайте: всі ви талановиті, кожен по-своєму. І ваш обов’язок перед самим собою відкрити в собі цей талант та розвивати його. Але це вимагає наполегливої праці та готовності на певні жертви на олтар свого дару. Якщо ви готові до цього — творіть свою долю сміливо!
Львів.
Фото автора.
P.S. Минулої неділі Назар Федюк отримав І місце на Міжнародному музичному конкурсі Євросоюзу в Ризі.
