Полотна молодого одеського художника Андрія Коваленка — з тих, що додають енергії, любові до прекрасного, посилюють нашу здатність це бачити, цінувати й примножувати.
Майстерне володіння живописним ремеслом і вміння відчувати загальнолюдське як своє, гостро і яскраво виображене в роботі душі, — ось ті складові, що в сумі являють хорошого художника. В Андрія (попри відчутну стилістичну спадкоємність із творчістю батька — відомого українського майстра живопису Юрія Андрійовича Коваленка) — свій власний шлях, коло своїх тем і свій спосіб розповідати про них мовою живопису.
У творах Коваленка-молодшого розкривається homo vіator — людина що йде, мандрує, подорожує.
На багатьох його полотнах — шляхи-дороги: міські, степові, сільські. Вони нестримно, своєю потужною енергетикою втягують у задзеркалля полотна або, навпаки, стрімко, майже по вертикалі збігають до вас, творячи відчуття рухливого потоку. Динамічними й звучними барвами, лаконічними згинами ліній художник досягає зримості руху, його дороги в’юнкі й плинні. Є в нього й твори-споглядання, проте й у них прочитуються зміни, зрушення, перебіги.
Резонно зіставити роботи старшого й молодшого Коваленків.
Творчість Юрія Андрійовича дивує колосальним різноманіттям, у якому виділяється ідилічний прилуцький (він родом із Прилук) або ж узагальнено-сільський світ. Він замкнений, фантастично відособлений і статичний, він живе за своїми законами. В ньому, звісно, вирує рух, виникають колізії, однак вони не вихлюпуються за межі цього сталого й тривкого світу. Такий собі патріархальний міф про існування доброго «царства», де всупереч грубій прозі буденного існування можуть вільно й гармонійно почуватися навіть благошаленці (це чудове поняття Ю. А., як філософ, відкрив сам). У творах Коваленка-старшого — мотиви єднання та органічного зв’язку між людьми, між чоловіком та жінкою, у взаєминах людини з природою. У полотнах майстра — рух, політність, стабільний непорушний світ.
Коваленко-молодший починався як художник у цьому середовищі. Звісно, бути улюбленим сином такого творчо-потужного батька, як Юрій Андрійович, — це милість долі, що обдарувала щасливчика енергетичними, емоційними, професіональними щедротами. І беззаперечний вплив матері — також художниці, викладача знаменитої одеської Грековки Світлани Коваленко-Шведової. Дарунок долі, переваги на старті кар’єри, але й — не менше випробування. До честі Андрія, поважаючи стилістику батька, він не зраджує знайденій власній мові. Інша справа, наскільки Андрій зміг вийти з рамок художнього світу, окресленого батьком.
Зміг! Не відмовляючись від загального напрямку художнього смисловиявлення, закладеного батьком, Андрій органічно його розвиває — споріднено зі своїм диханням, самовідчуттям світу. Саме ця природність і власна творча енергія гребенем хвилі виносять Андрія на нові творчі простори.
Справді, за подібності манер батька й сина, самобутність молодого художника сьогодні стає більш очевидною. Її фіксуєш на рівні тем і сюжетів, що розкривають нам автора — носія міської культури. Мчить із гори трамвай (образ малої батьківщини у «Вулиці рідній»), далека іспанська корида, підстережена «Опівдні» на сонячних Піренеях або ж на екрані кіно й телебачення. Тут і природа сприймається інакше, ніж ізсередини Коваленком-старшим. Тут гостріші й драматичніші конфлікти-контрасти між людиною і природою. Море, ріка, степ у Андрія сповнені поліфонізму. Ймовірно, тут можна почути барокову домінанту, якою пронизано твори одного з Андрієвих учителів — відомого одеського живописця Валентина Захарченка. В Андрія неопримітивізм (неонаїв) проймається потужною експресивністю. Його пейзажі напрочуд почуттєві, захоплюють глибоким розумінням і володінням кольору. Своє право бути собою Андрій Коваленко відстоює пристрасно, молодо й талановито.
Не втримаюся від порівняння. Якщо Юрій Коваленко асоціативно викликає в пам’яті образ врубелівського Пана, то Андрій Коваленко — міфічний Діоніс, вир і кипіння, радісне поклоніння Життю. Для вираження діонісійства Коваленкові-молодшому не треба впадати в зображення оргій, розгулу, еротики (до цього часто вдаються сучасні художники). В його творчому паспорті прописано писати стихію Життя, його внутрішні струми, Любов і Красу. В цьому — і закон його творчої Дороги.
Віра САВЧЕНКО, кандидат філософських наук, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України.
Одеса.
Фото надані автором.
«Вулиця рідна» (2009) Коваленка-молодшого. На жаль, чорно-біла репродукція не передає чарівності колориту.
Андрій Коваленко.
