Збирання матеріалів для Донбаського історико-літературного музею Василя Стуса розпочалося п’ятнадцять літ тому. Із шахтарським краєм поета пов’язують 23 роки життя. Основну експозицію розташовано в Горлівці, де випускник Сталінського педінституту вчителював два роки у школі №23. Тут можна побачити копії листів поета із місць заслання, сімейні фото, студентські конспекти, особисті речі. Але склалася ситуація, коли багата експозиція може зникнути. Нині музей — недержавна організація і розташований у приміщенні, що належить приватному заводу «Еластомер». Голова оргкомітету музею та його власник 75-річний Олег Федоров через стан здоров’я не має сил керувати закладом, тому вирішив подарувати його землякам.
«Я звернувся із листами до обласної влади, аналогічні листи надійшли від Національної спілки краєзнавців України, — розповів засновник музею. — Ми пропонували передати заклад на баланс області чи міста. Проте отримана відповідь не втішає. Обласне управління культури запропонувало здати зібрані матеріали до музею історії міста в Горлівці чи краєзнавчого в Донецьку. Про збереження музею як окремого закладу не йдеться. Побоююся: все те, що збиралося роками, лежатиме десь у сховищах або буде розтягнуте».
Оргкомітет зібрав чимало свідчень людей, які навчалися чи працювали разом із поетом. У Горлівці пригадують, що вчитель Василь Стус завжди говорив українською, а урок починав із читання віршів — Шевченка, інших поетів чи власних. Щороку Донбаський історико-літературний музей Стуса спільно із обласною універсальною бібліотекою імені Крупської за участю облуправління культури і туризму організовує Стусівські читання. Наукове керівництво заходом бере на себе син поета, літературознавець Дмитро Стус. Гостями читань в різні роки були відомі діячі культури, письменники, друзі Василя Стуса: Левко Лук’яненко, Юрій Каплан, Євген Сверстюк та інші.
На будинку-музею в листопаді 2007 року встановлено меморіальну дошку на згадку про мешканців Горлівки — жертв Голодомору 1932—1933 років і політичних репресій. А в 2008-му, у рік 70-ліття поета, в місті закладено алею пам’яті Стуса та відкрито пам’ятний знак. У музеї часто бувають із екскурсіями школярі.
«Хотілося би, щоб ця краєзнавча і громадська робота тривала, — каже Олег Федоров. — Усі ці роки актив музею прагнув, щоб про Стуса на Донбасі дізналися більше. Подальше розширення сфери діяльності музею, глибина здійснюваних досліджень потребує компетентних кадрів та низки заходів. А тому я вирішив передати в дар землякам—донбасівцям експозиційні та фондові матеріали Донбаського історико-літературного музею Василя Стуса. На жаль, влада не знайшла можливості підтримати таку діяльність. Залишилися глухими до проблеми і наші заможні українці, до яких ми зверталися».
Раніше оргкомітет музею намагався створити філію на філологічному факультеті Донецького національного університету — в альма матер Василя Стуса. Поет формувався як особистість у донецькому краю. Однак у виділенні приміщення під музей активістам відмовили.
Фоторепродукція Олександра КЛИМЕНКА.
