У Національній філармонії України лунала музика польського класика
Наступного року йому сповнилось би 130 літ. Польща готується святкувати іменини свого другого великого (після Шопена) музичного класика. Низку заходів Польський інститут у Києві запланував і в Україні.
Кароль Шимановський народився в селі Тимошівка Київської губернії (тепер Черкащина), в Єлисаветграді (нині Кіровоград) навчався в музичній школі Густава Нейгауза, батька знаменитого піаніста Генріха Нейгауза.
Дослідники не раз намагалися виявити «національне українське коріння» і в музиці Шимановського. Хоча сам композитор уникав прямого цитування українських народних мелодій, які, звісно, знав, але поляки його звинувачували у відсутності польського національного характеру... У щоденнику він писав: «Ніде стільки не говорять про національне мистецтво, як у нас. І ніде немає настільки мало ясності в понятті того, чим повинно бути це національне мистецтво».
Концерт музики Шимановського в київській філармонії велелюдним не був. Але публіка зібралася не випадкова, така не аплодуватиме між частинами симфонії.
Програму польський диригент Роман Ревакович зробив наскрізь «концертною»: «Концертна увертюра», Четверта («Концертна») симфонія і концертне виконання балету «Харнасі». Увертюру, яка через нетрадиційне мислення маестро Реваковича відкривала, а не завершувала концерт, Національний симфонічний оркестр зіграв з відчуттям монолітності форми. У Четвертій симфонії дуже добре було вибудувано темброву драматургію, підкреслено моменти раптового і сильного емоційного нагнітання і несподіваного «гальмування», що властиво для музичного мислення Шимановського. Блискуче впорався з фортепіанною партією соліст Ян Кшиштоф Бройя, міцний польський піаніст з вулканічним темпераментом, що вже не раз відіграв цей концерт, й щоразу — з новим азартом.
Дещо спантеличив публіку балет «Харнасі». Цей твір часто виконують у концертному варіанті — переважно окремі найефектніші інструментальні номери. А нам показали двочастинний твір повністю. Каверза в тім, що залучено хор, він вступає аж наприкінці, а до того стоїть на сцені «для краси», і нетерпляча публіка знемагає від очікування — коли ж заспівають? А ще в тексті (це давній діалект горців півдня Польщі) не можна було зрозуміти нічого, хоч «Думка» співала чітко, не «зжовуючи» слова. Не вистачало перекладу. А втім, сюжет «Харнасі» тривіальний: дівчину віддають заміж за нелюба, а вона чекає на розбійника-красеня (гуральці називають їх харнасями — від «харний», тобто гарний), що нарешті забирає кохану із собою.
«Харнасі» нагадує «Свадєбку» Стравінського: схожий підхід — через архаїчний фольклор як втілення «первісної дикості». І цей пульс, нерв, енергію дикої танцювальної стихії диригент передав дуже добре.
