Медицину вилікує сімейний лікар

Мало з тих, хто має здоровий глузд, засуджують нині лікарів, медсестер і нянечок за неналежні лікування та догляд. Їм співчувають, згадуючи Марка Твена, який сказав: «Немає нічого небезпечніше за злиденного лікаря».

Платник податків, схоже, змирився з тим, що його відрахування вгорі розподіляються не по-божеськи. У результаті в нас бідні лікарі, вчителі, військові — ті, від кого залежать здоров’я, інтелект, сила народу.

І якби він чекав біля моря погоди (від парламенту — законів, від Кабміну — грошей), про зміни тільки б мріяли.

На щастя, є острівці благополуччя, на яких громади на чолі з мудрими головами успішно демонструють свої ноу-хау. Їх почин усіляко стимулювати б, пропагувати. Та ні — реформатори йдуть своїм шляхом, на словах підтримуючи, а на ділі... У підсумку — багаторічне топтання, шарахання від новаторів. У найкращому разі — їх ігнорування.

У Миколаєві я уточнив у Світлани Хотіної, начальника головного управління охорони здоров’я ОДА: «Чи не досвід Вознесенська мав на увазі Президент?»

— У моїх колег багато чого можна повчитися, — відповіла Світлана Григорівна. — Але саме експеримент вознесенців вартий уваги та розповсюдження у всій країні. Поїдьте, переконайтеся.

«Голос України» розповідав про піонерські починання міського голови Вознесенська Юрія Гержова.

Він хазяїн слова, цілеспрямований керівник, тому не чекає, а ініціює. А ще бере активну участь у конкурсах, виграє гранти та впроваджує сучасні технології.

Часто Юрію Івановичу достатньо було прийти, побачити й... «захворіти» ідеєю. Таким «захворілим» він повернувся в 1997-му зі Швеції, де ознайомився з роботою лікарняних кас. З відкриття її при центральній райлікарні Вознесенська й розпочалася по суті реорганізація системи керування медициною, про яку сьогодні говорять і в Києві. Столиця, щоправда, демонструє знаки уваги, знайомиться з новелами першопрохідників, але нічим не допомагає. Утім, і не заважає, що дуже важливо.

Перша в Україні лікарняна каса не одразу стала своєрідною паличкою-виручалочкою для пацієнтів. Її «цілющий» ефект спочатку випробували працівники міськвиконкому, депутати, медперсонал — ті, хто слідом за міським головою записався в громадську організацію. За ними вступили сотні городян. А чому б і не вступити, коли, як виявилося, віддаючи в касу 15 гривень на місяць, хворий за необхідності одержував медичної допомоги на сотні?!

Солідарна система, втім, незабаром почала давати збої: хтось, зловживаючи, лікувався кілька разів на рік, інші тільки платили внески, не користуючись послугами каси. Тепер підхід персоніфікований: скільки вніс — на стільки тебе й пролікують.

Про нього зараз тільки й говорять. Але навіть у столиці ніяк не наблизять сімейного лікаря до людей. Приватних лікарів не беру до уваги — вони більшості не по кишені. А в кількох сімейних амбулаторіях поки що безлюдно. Коли вони почнуть працювати — невідомо.

«У поліклініці — черги, дедалі більше послуг платних. Буває, ідеш до терапевта з болями, а він направляє до лора, той — до третього. Посидиш у задушливих коридорах півдня, набереш ліків і йдеш, так і не зрозумівши причину захворювання».

Хто не погодиться з бідолахою Віктором Івановичем із Бучі й не доповнить його своєю розповіддю про таке ж неподобство?!

Кому не хочеться прийти до свого лікаря, котрий максимально допоможе, а якщо буде потреба — направить до фахівця вузького профілю, що вже чекає на пацієнта?

Саме так організовано медичну допомогу у Вознесенську з 2000 року.

Майже 40-тисячне місто розбите на п’ять мікрорайонів, у яких працюють амбулаторії сімейної медицини (АСМ). Кожна АСМ — це міні-поліклініка й денний стаціонар. Хворому не треба їхати до лікарні, достатньо прийти до свого ескулапа або запросити його додому. Той його обстежить (для чого в амбулаторії є все необхідне), направить до поліклініки, погодивши з фахівцями по телефону день і час прийому. Залишається з’явитися до них, проконсультуватися, одержати призначення й, повернувшись додому, лікуватися. У крайньому разі хворого можуть оформити в стаціонар, після якого він спостерігатиметься в того ж сімейного лікаря.

Коло, таким чином, замикається на лікарі загальної практики, який (увага!) веде пацієнта від дня його народження. З’явившись на світ, людина перебуває під пильним оком медперсоналу АСМ, обізнаного не тільки стосовно хвороб, а й генетичної спадковості людини, її матеріального становища.

Спостерігати за кожним медикам допомагає інформаційна система, в основі якої — персоніфіковані бази даних населення. Вони створені для накопичення медико-економічної інформації про кожного мешканця протягом усього його життя.

Галину Демченко, заступника головного лікаря Воскресенської ЦРЛ із первинної медико-санітарної допомоги, яка знає майже все про службу сімейних лікарів, як і старого горобця, на полові не зловиш. Мої часом настирливі запитання на кшталт «Чи не обмежуєте пацієнта в правах, нав’язуючи домашнього лікаря, забороняючи відвідування поліклініки без його направлення?» гідно парирувалися.

— Сімейна медицина прийшла в кожний дім, лікар простягнув руку допомоги кожному члену родини — від немовляти до того, хто лежить на смертному одрі. Так, хтось може відмовитися від послуг АСМ, скористатися зв’язками й обслуговуватися фахівцями центральної поліклініки. Але це виняток із правил. Люди переконалися в перевазі сімейної медицини, стали відповідальніше ставитися до свого здоров’я, у чому заслуга моїх колег, — зазначає Галина Василівна.

Зниження кількості ліжко-місць у ЦРЛ у когось викличе здивування. Мовляв, це і є оптимізація? Так, саме це і є оптимізація — скорочені ліжко-місця передані в АСМ, а фахівці переведені в інші структури. Про звільнення медперсоналу за його 25-відсоткового дефіциту й мови не могло бути.

Вознесенський досвід підказує, як від слів перейти до справи без пілотних проектів, на які тільки в 2010-му зважилося міністерство в чотирьох регіонах.

У місті взяли й зміцнили первинну ланку медичної допомоги. Взяли — й наблизили лікаря до пацієнта. Задумали — й поламали традиційне фінансування, змусивши гроші йти за хворим, а не за горезвісним ліжко-місцем.

І головне — повернули профілактиці захворювань її першорядне місце, розвантаживши, таким чином, стаціонар та профільних фахівців.

— Ініціатори створення моделі керування медичною допомогою в місті, а це його голова Юрій Гержов і головний лікар ЦРЛ Микола Гоменюк, ставили за мету, крім іншого, підняти авторитет медпрацівника, — зазначає заступник головлікаря райлікарні з медчастини Тетяна Коломієць. — Схоже, це вдалося. Показник довіри, зокрема, до сімейного лікаря — динаміка завершених у його практиці випадків. Тобто фактів, коли пацієнти починали й закінчували своє лікування в сімейних амбулаторіях після консультацій профільних фахівців або госпіталізації. Отже, показник завершених випадків — майже 90 відсотків.

...Із заступниками керівника ЦРЛ і Тетяною Гурою, яка супроводжувала мене з Миколаєва, ми вирушили до АСМ №3. Тетяна Вікторівна — позаштатний фахівець загальної практики — сімейної медицини управління ОДА. Знає роботу амбулаторій не з чуток — вона очолює одну з 13 АСМ Миколаєва. У Вознесенську частий гість, усі плюси й мінуси ентузіастів їй відомі. До слова, миколаївські амбулаторії працюють за схемою вознесенців, які все-таки на крок попереду. Пояснити це можу тільки дефіцитом коштів в обласному центрі...

...Перед нашим приїздом АСМ №3 відвідала хвора Г. Сімейний лікар Тетяна Новосадова, вона ж завідувачка амбулаторії, тільки закінчила оформлення консультативного висновку, що його відразу було внесено в базу даних пацієнта. І, до речі, в його медкартку. Її ніхто, з’ясувалося, не скасовував, і ведеться вона паралельно з комп’ютерним обліком.

— Це ще що, — скаржаться медики. — На писанину в нас іде 80 відсотків робочого й не тільки часу. Щомісяця до різних інстанцій відправляємо по 35 інформацій. До того ж звітні форми міністерства не адаптовані до сімейної медицини.

«Хіба за такої паперової бюрократії можливі реформи?» — запитував я якось в екс-міністра. У відповідь лише знизував плечима й  запевняв, що незабаром потік паперів зменшиться. Однак...

Якщо так важко покінчити з непотрібною звітністю, як МОЗ збирається різати по живому, реанімуючи галузь? Адже це не інструкцію або наказ скасувати...

— Хвора Г. у нас пройшла обстеження, — розповідає Тетяна Новосадова. — Зроблено аналізи, кардіограму, поміряли тиск, визначили гостроту зору. В жінки перевірено лор-органи, шлунково-кишковий тракт... За необхідності ми можемо проводити фізіотерапевтичні процедури в палаті денного стаціонару, робити профілактичні щеплення.

Я не випадково так детально описала можливості амбулаторії (а вони однакові в усіх АСМ). Тут є все, щоб працювати за схемою: запідозрити хворобу, припустити, призначити, лікувати.

До речі, хворій Г. того дня надали допомогу на 25,95 гривні. Це я до того, що тут уміють рахувати. І прагнуть зменшити собівартість послуг, чому, думаю, буде сприяти створене в перспективі комунальне підприємство.

Поки влада тільки обговорювала питання про обов’язкове медичне страхування, у Вознесенську його запровадили. Ця новела, як лікарняна каса й амбулаторії — рідкий досвід, гідний усілякої підтримки та розповсюдження.

Тільки не всі чиновники, які приїжджали до Вознесенська, поспішають його використовувати. Один із керівників обласного управління охорони здоров’я, ознайомившись із роботою АСМ, сказав: «А навіщо нам зайвий біль із тими сімейками? Нехай буде як є». І в області так і є, тому медицина роками тут плететься у хвості...

Там про страхування мовчать. А у Вознесенську перші сотні городян уклали договори з компанією. Суть проста: вносиш певну суму і якщо треба, тобі компенсуються обумовлені кошти на операцію, обстеження, ліки... При цьому ти одержуєш безплатну медичну допомогу від держави. До слова, на харчування страхова організація виплачує 12 гривень на день, на різні види лікування й обстеження — від 50 до 1600 гривень...

Швейцарський письменник Анрі Амієль писав: «Ідеальний лікар — це людина, яка володіє глибинним знанням життя і людської душі, яка інтуїтивно розпізнає будь-яке страждання і біль будь-якого роду й відновлює світ однією своєю присутністю».

Хочеться вірити, недалекий той час, коли до цього ідеалу наблизиться сімейний лікар. У Вознесенську перші рішучі й ефективні кроки вже зроблено.

 

Вознесенськ

Миколаївської області.