— Усе почалося з того, що мене вразила зустріч із міським головою Космача, який у розпачі показував вишивки й розповідав, що все це може зникнути. Я подивилася на неймовірно гарні роботи і вирішила, що разом із науковцями, працівниками музею, видавцями ми зможемо щось зробити.
Так днями в столичному музеї Івана Гончара розпочала презентацію повнокольорової монографії «Гуцульська вишивка» дружина колишнього посла Франції в Україні (у 2005—2008 роках) Жана-Поля Везіана Елен. Саме це подружжя виявилося найбільш небайдужим до народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. Вони змогли об’єднати етнографів, музейників та видавців для роботи над цією монографією. Однак видання не вийшло б настільки вражаючим та яскравим, якби не робота паризького фотографа Юрія Білака. Саме завдяки його професіоналізму гуцульські вишивки, до яких ми часто ставимося лише як до старожитностей, мають такий вигляд, ніби це останні моделі французьких кутюр’є. Цікавинкою презентації стала фотовиставка Юрія Білака. Світлини, які фотограф пробив, створюючи монографію, здаються не музейними експонатами, а модними новинками. Хоча, до слова, саме експонати Національного музею імені Й. Кобринського в Коломиї були використані для створення монографії. Кожну деталь одягу та інтер’єру на цих знімках хочеться роздивитися. Тут і молодь, яка збирається на вечорниці: дівчата в гуцульських постолах, хлопці з кептарями, усі в традиційних жупанах; і гуцулка біля вирізьбленої колиски; і жінки з косівською майолікою... У монографії усі фотографії супроводжуються пояснювальними статтями про історію, культуру, особливості побуту гуцулів та покутян.
Видання побачило світ трьома мовами — українською, французькою та англійською, всі три варіанти вийшли окремими редакціями. Тож тепер завдяки небайдужості колишнього посла Франції в Україні та його дружини в світі про гуцульську вишивку знатимуть більше.
