Діагноз пігулці: дешевше не буде

Нерідко лікар виписує хворому дорогий оригінальний препарат не для того, щоб заробити заохочення. Частіше таке призначення робиться із щирою впевненістю, що закордонний бренд допоможе. В аптеці теж рекомендують оригінал. Та й сам пацієнт вимагає такі ліки, вірячи, що якщо дороге й не наше, то неодмінно ефективне. Хоча препарат-аналог (по-науковому «генерик»), якщо він виробляється компанією, котра працює, суворо дотримуючись міжнародних стандартів, а не в підпільному цеху в підвалі, практично нічим не поступається оригіналу. Який препарат краще: оригінал чи генерик — це винятково предмет нескінченної наукової дискусії, що має суто комерційне коріння. Однозначних наукових доказів, що добре, а що погано, — немає.

Що стосується ціни, то вона на оригінальні ліки завжди висока. Передусім, як уже згадувалося вище, це пов’язано з особливостями світового патентного права, що захищає нові розробки від конкуренції. На час його дії ціну встановлює виробник. Це робиться спеціально, щоб покрити всі витрати, пов’язані з розробкою та випуском нових ліків. У такий спосіб уряди багатьох країн заохочують і стимулюють інновації у фармацевтичній галузі. Після завершення дії терміну патенту набувають чинності ринкові закони, які й формують цінову політику.

Утім, дискусія на тему, що краще допоможе: вітчизняна таблетка чи імпортна, загалом позбавлена сенсу. Адже українські препарати лише почасти українські. Більшість субстанцій для виробництва поставляють 

з-за кордону. Деякі препарати лише фасують у нас в українські коробочки. А готову продукцію для розфасовки завозять переважно з Індії та Китаю.

Схожа ситуація і з медикаментами нібито європейського походження. Адже шкідливе хімічне виробництво багатьох зарубіжних фармакологічних компаній давно вже винесено до країн, що розвиваються. В умовах сучасної глобалізації не так багато ліків справді виробляється в самій Європі або США. Європейська якість сьогодні, за великим рахунком, — це лише європейський маркетинг. Якщо на коробочці значиться, приміром, «Made іn England» — це може означати тільки те, що її вміст лише запаковано в цій країні, а не від початку й до кінця вироблено там.

Якщо раніше фішка вітчизняних фармкомпаній була в тому, що, мовляв, наші ліки набагато дешевші імпортних, то нині акцент робиться на тому, що вони просто дешевші. І тому є низка причин. По-перше, багато місцевих фармкомпаній, випускаючи однаковий зі своїми зарубіжними конкурентами продукт, приблизно з однаковими споживчими якостями, не хочуть пропускати свою вигоду і знижувати ціну, що в рази від них відрізняється. При цьому працює головний закон ринку: якщо споживач готовий купувати за цією ціною, то чому б виробникові не продавати за такою. З другого боку, за всього бажання вітчизняний фармацевт уже не має колишніх можливостей стримувати зростання цін на свою продукцію. Зростають і їхні виробничі витрати: енергоносії, ціни на сировину тощо. Водночас не варто забувати, що жорстка конкуренція на ринку та вимоги законодавства змушують їх модернізувати своє виробництво. Хоча поки що стандарти якості виробництва (приміром, такий, що вже став обов’язковим на законодавчому рівні в Україні, європейський GMP) відсотків на 80 застосовують лише лідери галузі. Решті така розкіш не по кишені: організація роботи на одній виробничій лінії за стандартом може коштувати виробникові кілька мільйонів доларів або євро.

Висока ціна на українські ліки — це ще й певна плата за прогрес. Якщо в часи Радянського Союзу асортимент українських фармвиробників налічував десятки найменувань, то нині йдеться вже про сотні сучасних препаратів, які так чи інакше як і раніше дешевші за своїх зарубіжних конкурентів.

Про реформу вітчизняної охорони здоров’я розмови точаться давно і їх багато. На жаль, а віз і нині там. Для її проведення потрібна політична воля. Складається враження, що зміна в системі нікому не вигідна, хіба що пацієнтові, котрий сьогодні змушений за все платити.

Схоже, така ситуація була спровокована ще генсеком Микитою Хрущовим. Обговорюючи тарифну сітку на початку 60-х років минулого століття, в якій медиків і вчителів розмістили на останніх позиціях, керівник радянської держави зауважив: мовляв, цим високі зарплати не потрібні — вони самі зароблять. От і заробляють, як можуть...

Що стосується ліків, то за нинішньої ситуації дешевше вони бути не можуть. Здешевити їх і зробити доступнішими теоретично здатна страхова медицина. Тоді між пацієнтом і лікарем буде страхова компанія. І вона запитає: чому призначений той або той препарат.

Досі у вітчизняній медпрактиці призначення роблять, виходячи з прихильності лікаря, його, так сказати, творчого підходу — в когось він розвинений, у когось — не дуже... Експерти запевняють: такої самодіяльності вдасться уникнути, якщо, зрештою, буде прийнято стандарти й затверджені протоколи лікування. У них розписано, яку хворобу якими препаратами слід лікувати. При цьому значаться не торговельні марки, а діючі речовини. Такий чіткий циркуляр ударить по руках корупціонерів. Ринок ліків буде нормально розвиватися за здорової конкуренції, а не управлятися вручну дистриб’юторами та одним-двома високопоставленими чиновниками. Тоді й ціни на медпрепарати адекватно зміняться в бік реальної купівельної спроможності населення.

Під час кризи зменшилися продажі ліків, багато які стали дешевшати. Це ще раз свідчить про те, що в ціновій складовій таких препаратів величезний «запас міцності», що піддається корегуванню ринковими методами і грамотним державним управлінням.