Коли стане завод прибутковим, залежить від реальності його переведення з природного газу на мазут та навіть перепрофілювання на виробництво біоетанолу
На Городенківському цукрозаводі — затишшя. Кілька охоронців та ще з десяток працівників, які підтримують життєдіяльність підприємства. Це триває майже два роки. Останній цукор тут варили в листопаді 2011-го. Наступного сезону підготовлений до роботи об’єкт законсервували. Чи є надія на те, що відновиться виробництво ще цієї осені?
На нараді, яка відбулася в Городенківській райдержадміністрації, заступник директора цукрового холдингу «Т-цукор», до складу якого входить підприємство, Роман Горонескуль повідомив таке:
— Завод потребує значної модернізації, вкладення мінімум 50 мільйонів гривень, а якщо переробити 160 тисяч тонн буряку, то збиток становить 42 мільйони. Під час цукроварного сезону тут витрачається 120 тисяч кубометрів газу за добу. Собівартість виробництва цукру становить 13—15 гривень, що значно вище, ніж у шести інших бурякопереробних підприємств холдингу, де значно нижчі затрати газу. Але в холдингу потужніші заводи витягують слабші, й доводилося за рахунок інших виробництв покривати збитки. Крім вирішення питання зі скорочення обсягів використання газу, ситуація ускладнюється тим, що не відомо взагалі, як буде далі з його постачанням. Проблемою залишається сировинна база. Буряки посіяли лише в Городенківському районі.
— Якби власники цукрозаводу належно співпрацювали з товаровиробниками, то проблем би не було, — переконаний заступник голови Івано-Франківської облдержадміністрації Василь Брус. — Влада всіляко сприяла з виділенням землі, щоб нині єдине на Івано-Франківщині бурякопереробне підприємство мало належну сировинну базу. Заразі дочірні агроформування фірми орендують в області понад 12 тисяч гектарів ріллі. Натомість чуємо, що в Галицькому районі підприємство не хоче сіяти буряків, пояснюючи низькою врожайністю тамтешніх земель. Але ж там колись успішно працював Бовшівський цукрозавод. Розуміємо, що бізнес орієнтується на вигоду. Але й соціальний фактор не треба відкидати. Буряків із городенківських полів цілком вистачає для рентабельної роботи підприємства. Що стосується газу, то звертайтеся негайно для отримання його лімітів... Треба також розглянути питання переведення виробництва на мазут.
Роман Горонескуль запевнив, що це реально зробити вже тепер. Колись цукрозавод працював на цьому паливі, але нині треба відновлювати залізничне полотно до підприємства, встановлювати нові котли, ємкості для мазуту. За місяць—два, якщо буде таке рішення керівництва агрохолдингу, завод розконсервують. Тож цілком реально, що цьогоріч у Городенці варитимуть цукор.
Серед інших варіантів називалася можливість перепрофілювання підприємства на біоетанол. Така практика поширена в об’єднаній Європі, куди підприємства агрохолдингу постачають мелясу.
Втім, питання запуску городенківського цукрозаводу досі відкрите. Громадські організації обіцяють пікетувати роботу бурякопункту, щоб не дати вивезти сировину за межі району. Ще одним важелем впливу є те, що закінчується термін дії укладених із селянами угод оренди землі. Щоб не втратити понад 12 тисяч гектарів ріллі, підприємцям доведеться порозумітися з громадами. Натомість у виступах представників агрохолдингу відчувалася якась образа на городенківців. Мовляв, і елеватор потужний спорудили, забезпечивши майже сто робочих місць, і сільгосптехніку відновили, й логістична фірма створена. Тож просять не зациклюватися на цукровиробництві.
Івано-Франківська область.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
