В оселі, де мешкає 104-річна жителька села Худяки Черкаського району Ганна Трохимівна Калашник (на знімку), чисто, тепло і затишно. На білих стінах вишиті квітами рушники, у кутку — образи, прикрашені гаптованими на полотні узорами.
— Мати весь вік була великою трудівницею і чепурухою, — з повагою говорить про свою неньку 75-річний син Іван Романович. — Навіть у сто років не сиділа без роботи.
— Тільки запримітить у дворі смітинку, — підтримує невістка довгожительки Ганна Макарівна, — відразу за віника береться. Зараз уже не так. Та й недочувати стала. Слуховий апарат не припав їй до душі — тріщить, шумить. Доживу, каже, вже без нього.
Зате розум у баби Ганни гострий і допитливий. Вона любить розповідати своєму онукові Миколі та правнучці Світлані про давнину. Адже добре пам’ятає, як її односельців брали на «австрійський фронт», як «скинули царя» і в село прийшла «совєцька власть». Як вона відбирала у хазяїв добро, заганяла людей у колгоспи і вчинила голод...У сім’ї її батька, доброго господаря Трохима Дрюка, було чотирнадцятеро дітей. Баба Ганна як «Отче наш» називає їхні імена. Семеро синів: Дмитро, Василь, Нестор, Андрій, Іван, Микола, Митрофан та семеро дочок: Параска, Катерина, Настя, Марія, Надія, Олександра і вона, Ганна. Щоправда, четверо з них не дожили до дорослого віку. У 1917-му помер від тифу й батько. Їхня мати, Гапка, зуміла не лише вберегти велике господарство, а й примножити його. Всі діти вдалися роботящі, тож чималий шмат землі було кому обробляти. Дрюки мали худобу, реманент, добротну хату і кілька клунь.
Бідувати почали, як прийшли комнезами. Забрали до колгоспу все нажите важкою працею. Навіть клуні «усуспільнили». А ось корову їм не вдалося на налигачі вивести. Як стіна стала удова Гапка на захист годувальниці. Наче відчувала, що саме ця маленька корівчина, врятує її дітей у страшному 33-му... До речі, мати баби Ганни теж була довгожителькою, померла на 97 році життя.
— Часто запитують матір, у чому секрет її довголіття і здоров’я, — продовжує Іван Романович. — Адже вона ніколи не хворіла, не лежала у лікарні. На це ненька відповідає, що не знає — на все, мовляв, воля Божа. Все своє життя й зараз вона багато молиться, дякує Господові за свою долю — і за перенесене горе, і за радість. Особисто я думаю, — робить висновок син довгожительки, — що довгий материн вік і від Бога, й від її характеру. Вона завжди була скромною і смиренною. Ніколи ні з ким не сварилася. Нікого не судила. Нікому не заздрила, а лише щиро, від усієї своєї доброї душі, бажала людям добра і щастя.
Фото автора.
P. S. Баба Ганна дуже рада гостям, котрі навідуються до її затишної світлиці. Однак через погіршення слуху спілкуватися з ними стає дедалі важче. Можливо, знайдеться все-таки благодійник, котрий візьме та й подарує Ганні Трохимівні на 105-й її Новий рік сучасний якісний слуховий апарат? Адреса — в автора публікації.
