Військове відомство України воліє не помічати на Херсонщині проблем з медичною допомогою пораненим 

Зробив крок крізь вогонь

Костянтин Костецький — кремезний чолов’яга гвардійського зросту. Зустрінеш його на вулиці і ніколи не здогадаєшся, що в 41 рік він навіть сісти не може без пронизливого болю, і цей біль ще невідомо скільки буде його супутником. На здоров’я Костянтин Анатолійович ніколи не скаржився, а в червні минулого року слюсаря хлібозаводу міста Нова Каховка мобілізували до війська. Потрапив до 28-ї бригади, дислокованої під Одесою, пройшов вишкіл і вже як радіотелеграфіст другого батальйону рушив на позиції біля Карлівки на Донеччині. Там і під мінометний обстріл потрапляв, і снаряди з «Градів» неподалік лягали. Але осколки й кулі проходили повз, аж доки бійцю довелося пройти крізь вогонь, аби такою ціною врятувати життя.
— Сплю у землянці, аж раптом прокидаюся від різкого запаху диму. Що сталося — не втямлю: чи то пряме влучення снаряду, чи то від буржуйки пожежа почалася. Але на виході стоїть суцільна стіна полум’я! Намагався підняти дах, та де там — важезні дубові колоди, присипані землею, не піддалися. Що робити, побіг через вихід. Дістався свіжого повітря, а мені кричать: «Ти гориш!». Приїхала машина швидкої допомоги, забрала до лікарні в Кураховому, а потім військовим бортом переправили до Дніпропетровська. Там і почалися мої ходіння по муках, — розповідає учасник АТО.
У тій землянці, яка стала для Костянтина вогненною пасткою, він отримав опіки п’ятої частини тіла — обох ніг, рук та обличчя. Довгий час не відчував смаку та запаху — були вражені верхні дихальні шляхи. У Дніпропетровській міській клінічній лікарні № 2 йому зробили операцію з аутодермопластики, та враження полум’ям було настільки глибоким, що рани ніяк не  загоювалися. Лише після лікування  родоновими ваннами у Кривому Розі виразки на тілі потроху почали рубцюватися, і після майже двомісячного перебування у шпиталях його відправили додому на 15-денну реабілітацію. Та цей термін сплив, а краще чоловікові не стало. Праву ногу він і зараз не може довго тримати зігнутою — біль віддає аж у суглоб. Сидіти захисникові Вітчизни також боляче та й спати він може лише у певній позі. Знову відвідав медиків і зрозумів: до повного одужання доведеться пройти довгий шлях.
Щоб долікуватися, обпеченому радіотелеграфістові потрібно більше часу. «Прошу зрозуміти мене правильно: я не бажаю ухилятися від служби. Проте з таким станом здоров’я від мене у війську користі мало: тільки рани гнитимуть, і буду марно переводити пайок. Потребую продовження відпустки», — каже Костянтин.

Воїнів повно — шпиталю немає

Але із звільненням від служби не складається — звернувся до міського військкомату Нової Каховки, а там сказали, що пройти ВЛК за місцем проживання не можна, бо вона тільки для призовників. Порадили їхати до командира частини і брати направлення на комісію. А командування — в зоні бойових дій! Був би на Херсонщині бодай один-єдиний військовий шпиталь, можна було б туди звернутися. Однак його немає. Це у час, коли фактично країна перебуває у стані війни. Пацієнтів з добровольчих батальйонів та ЗСУ тут постійно доводиться «розкидати» по звичайних лікарнях у сільських районах Херсонщини та в обласному центрі. У шпиталі ветеранів Херсона вже пройшли курс фізичної та психологічної реабілітації семеро бійців після поранень, до обласної клінічної лікарні евакуювали шістьох мобілізованих батальйону «Збруч», постраждалих після вибуху та пожежі у наметовому містечку біля села Червоний Чабан Каланчацького району краю. Навіть у Херсонському кардіодиспансері лежать чотири солдати та офіцери з інсультами та стенокардією: одних забрали просто з окопів на адміністративному кордоні з окупованим Кримом, інші прибули у відпустку з АТО й «полізли» болячки, які на фронті «давили» адреналіном. У медикаментах та фаховій допомозі нікому з них не відмовляють, але здійснюється ця допомога виключно за рахунок волонтерів та скромних резервів самих медичних закладів, які й без того заледве животіють. Хворі й поранені військові лікуються ніби «на громадських засадах».

«Кому винний — усім прощаю»

Фінансуються вони бюджетами з розрахунку кількості населення регіону, а на військовослужбовців з частин, розташованих на Херсонщині «тимчасово», жодні витрати не передбачені. А проте без такої допомоги навіть за умов відсутності бойових дій не обійтися. З боку Криму материкову частину України нині прикривають понад десять тисяч захисників, і там немає жодних медсанбатів та шпиталів. Тому на півдні України зараз уже конче потрібен військовий шпиталь із можливістю для солдатів та офіцерів ЗСУ проходити там лікування та реабілітацію, ВЛК для визначення можливості подальшого проходження служби. І це не тільки думка медиків, а й позиція місцевої влади. От тільки підтримки в Києві вона ніяк не знайде.
До того ж, будувати військовий шпиталь з нуля у Херсоні не треба. Тут уже є заклад, який можна частково перепрофілювати для потреб армійців. Це залізнична лікарня обласного центру, яку з початку нинішнього року перестали фінансувати коштом державного бюджету. Після серії «оптимізацій» кількість ліжко-місць тут скоротили з 360 до 120, але приміщення та обладнання залишилися, та й кістяк трудового колективу зберігся. За умови надходження коштів та зацікавленості оборонного відомства тут за кілька місяців можна розгорнути реанімаційне та хірургічне відділення, налагодити роботу ВЛК тощо. Але саме зацікавленість відсутня: мабуть, столичні чиновники у генеральських та полковничих погонах вважають за краще дотримуватися «економного» кредо: «Кому винен — усім прощаю».

ЦИТАТА

З консультативного висновку комбустіолога опікового відділення обласної клінічної лікарні Херсона від 17 лютого 2015 року:
«Хворий потребує комплексної реабілітації. Рекомендовано диспансерний нагляд, санаторно-курортне лікування. Щадний режим: 6—8 місяців уникати травматизації рубцевозміненої шкіри, пилу, забрудненості, дії прямих сонячних променів, холоду». 

ЦИТАТА

Директор Департаменту охорони здоров’я Херсонської облдержадміністрації Віктор Короленко:
«Повністю підтримую переконання колег, що бодай один військовий шпиталь у краї конче потрібен. Протягом останніх місяців двічі зверталися до Міністерства оборони України із проханням ухвалити рішення про його створення, із фінансуванням за рахунок держбюджетних видатків на армію. І двічі отримували погано вмотивовану відмову». 

Радіотелеграфіст 28-ї бригади ЗСУ Костянтин Костецький.

Фото автора.