Генератор ідей, завлаб Геофізичного інституту Кольської філії АН СРСР Владислав Борисович Ляцький зняв з обговорення свою кандидатуру. Послався на другий ініціал у комплексі із прізвищем. Пояснив: неминучі усмішки погублять справу. Замість себе запропонував скромного профспілкового трудівника Олександра Оболенського.
Пороху він не вигадував і не вигадує, але шлягер про поручика Голіцина й корнета Оболенського дає йому додаткові шанси. Знову ж, його відсутність на роботі не позначиться на науці. Інститутський штаб Заполярної добровільної спілки сприяння перебудові погодився з доводами й почав розробку плану дій. Недовго міркуючи, вирішили не забивати голови виборців мудрими програмами та економічними викладами. Нехай інші кандидати волають до розуму. Штабісти свідомо опустили планку. Гасло «Если хочешь счастья женского — голосуй за Оболенского» при-
крашало вуличні паркани й машини кооператорів, золотом горіло за спиною Олександра Митрофановича на зустрічах з виборцями.
Жарт спрацював! Збирач профвнесків з академічного інституту тріумфально проскакав крізь чотири тури передвиборної кампанії, обійшов генерала з прізвищем, що не запам’ятовується, — командувача військового округу, а також генерала від публіцистики — Отто Лациса. І став народним депутатом СРСР. У Москві, на з’їзді, спрацювала ще одна домашня заготовка штабу. Скромняга з міста Апатити Мурманської області сам себе висунув у суперники
М. Горбачову на пост Голови Верховної Ради СРСР. Програв, але відрізав більше тисячі протестних голосів. Напевно, вони перепали б
Б. Єльцину, але той завбачливо зняв свою кандидатуру до голосування.
Людина, закинута волею випадку на запаморочливу висоту, найперше — втрачає почуття гумору. Поки Оболенський-депутат вимагав собі персональний чорний лімузин з державним прапорцем на капоті, в кожному з міст виборчого округу від Мурманська до Петрозаводська, квартиру з кабінетом, — штабісти посміювалися. Але коли депутат став покрикувати на колишніх товаришів по службі й допускати їх до своєї особи винятково в години прийому, які постійно переносив, а якщо не переносив, то спізнювався, — терпіння лопнуло. Хлопці образилися й відмовилися писати корнетові від демократії сценарії виступів.
Зірка Оболенського на очах згасла, а там і зовсім скотилася з політичного небокраю...
