Спецоперація

Олександр Клименко.

27 лютого 2015 108

О сьомій ранку з групою військових розвідників під керівництвом Марата вирушаємо з Артемівська на крайній блокпост українських військ перед Горлівкою. Операція поки що таємна. Розвідники мають забрати чи обміняти (деталі нам до кінця невідомі) у сепаратистів тіла наших загиблих військовиків.
Також у групі «Кліщ», офіцер МВС із Чернігова. Він мусить забрати тіло свого командира Дмитра Тернового. Для «Кліща» це військовий обов’язок і справа честі офіцера.
Головний переговорник з ворогуючою стороною — Іса Курамагамедов, член Української спілки ветеранів Афганістану, радник голови організації. Ісі противники довіряють і хочуть мати справу тільки з ним. Переговорник каже, що на «двохсотих» — «торг неуместен». Ми — на блокпості. На окуповану територію їде тільки Іса зі встановленим на легковику імпровізованим білим прапором з пластикового мішка.
П’ять годин очікування — і ось команда: «Увага». Танки 17-ї бригади починають рухатися і стають на позиції. Бійці займають оборону блокпоста згідно з бойовим розкладом. Наша броньована «медичка» їде на місце зустрічі на нейтральній території. За кілька хвилин метрів за 300—400 з’являється колона з автомобілем Іси на чолі, потім — КАМАЗ. Протягом півгодини тіла перевантажують до нашої «медички». 13 — серед них троє військових медиків з роти Найгвардії імені Пирогова, всі — колишні волонтери. 9 лютого вони на «швидкій» поблизу селища Логвинове підірвались на фугасі.
Водія викинуло з машини, і так він урятувався. З перебитими ногами доповз до наших і розповів, як усе було. Терористи підходили до поранених лікарів і питали: «Ти хто?» — «Лікар». І їх тут же дострілювали.
...Автобудка з червоним хрестом доїжджає до нашого блокпоста, КАМАЗ сепаратистів зникає за поворотом. Відходять розвідники. Знімають балаклави, і на їх обличчях видно ту напругу, яку вони щойно пережили. Лице «Кліща» вкрите потом.
Їдемо у міський морг Артемівська. І тільки тут можна вже роздивитись обличчя загиблих. «Кліщ» упізнав побратима і заплакав. Під’їхав командир медичної роти Ігор Ільків, впізнає своїх лікарів, плаче, називаючи імена й позивні кожного: Василь Задорожний — «Кавказ», Дмитро Лагунов — «Кощій» і Тарас Кончевич — «Медик». Активісти Майдану, після завершення Революції Гідності усі троє пішли добровольцями у медичну роту, щоб рятувати поранених.
У другій половині дня група знову поїхала забирати тіла, цього разу вже й обгорілі. Є ще й така небезпечна, напружена і гірка робота на війні.

P. S.: Тіла загиблих забрали 21 лютого, а позавчора трьох військових медиків поховали у Львові на Личаківському кладовищі. Ігор Ільків, командир медичної роти нацгвардії ім. Пирогова, взявши прощальне слово, ледь стримував сльози: «Я був не один раз на війні, але щоб по лікарях стріляли і розстрілювали санітарні машини, такого ще світ не бачив. Ні в Афганістані, ні в Іраку, ні в Югославії, в жодній миротворчій місії такого не було».