В Іваничівській загальноосвітній школі №2 відбувся традиційний день пам’яті вчителя військової підготовки Юрія Лелюкова. Двадцять п’ять років тому він ціною власного життя врятував 26 учнів десятого класу. Щороку вони збираються, аби відати шану своєму Вчителю.
Того дня на уроці Юрій Миколайович пояснював десятикласникам будову і принцип дії гранати.
— Щоб привести гранату в бойове положення, — розповідав колишній офіцер-прикордонник, — потрібно передусім притиснути спуск і висмикнути кільце. В навчальній гранаті почується клацання, у бойовій — теж клацання і піде димок. Після цього до вибуху залишається чотири секунди.
Вчитель натиснув на спуск, витягнув кільце і побачив, що граната почала диміти. Метнув оком за вікно — двором вервечкою йшли першокласники. В коридорі теж чулися дитячі голоси. Учні не зрозуміли, чому так зблід їхній вчитель і швидко повернувся до них в кутку спиною. Пролунав вибух. Коли учні підбігли до вчителя, він був уже мертвим.
Через чверть століття розкрилася ще одна таємниця того страшного дня: у школу замість муляжів гранат, з вини військкоматівців, прислали бойові. Більше того, їх виявили в усіх середніх школах Іваничівського району і ще в кількох школах двох інших районів області. Заняття в усіх них мали відбутися наступного дня, так само як і в Іваничівській. Лише з якихось міркувань урок там перенесли на добу вперед. Можна лише уявити, що тоді сталося б на Волині. Про недбалість розповів колишній директор школи Володимир Решетнюк. Тоді про неї було наказано мовчати.
Традиційно в день загибелі Юрія Лелюкова зібрались врятовані ним школярі, колеги вчителя, його рідні. Усі висловлювали подив, що нагородили Юрія Миколайовича посмертно лише орденом «Знак пошани», хоча за такий подвиг навіть в роки війни присвоювали звання Героя. Хотілося б, хай і через чверть століття, щоб мужній вчинок Юрія Лелюкова був достойно пошанований.
Волинська область.
