Детективні сюжети: не вигадані, а реальні

За вікном — спека. А в кабінеті начальника обласного бюро судово-медичної експертизи Віри Данилюк досить прохолодно. Можна було б сказати — й затишно, але тема розмови, від якої час від часу мені ставало моторошно, аж ніяк не спонукала до відчуття комфорту. Віра Данилівна представила двох своїх колег, які брали участь у бесіді: — Леонід Васильович Короткевич — завідувач відділу судово-медичної експертизи трупів, надзвичайно знаючий і досвідчений фахівець. Віталій Миколайович Зозуля — судмедексперт, молодий, грамотний і перспективний спеціаліст. Попросила я своїх співрозмовників розповісти про найцікавіші випадки з практики. І ніби лантух розв’язався: стільки неординарних подій пригадали. Відчувалося: ці люди віддані професії, яка, прямо скажемо, — не для тих, у кого слабкі нерви. Це підтвердила й Віра Василівна: — Той, хто приходить у судмедекспертизу, або відразу, не витримавши, шукає іншу роботу, або залишається назавжди. Наше головне завдання -допомогти встановити істину. Скільки разів, дивлячись по телебаченню або читаючи детектив, звертала увагу, як уміло працюють судмедексперти в складі оперативно-слідчих груп. Як правило, за ними — останнє слово у розритті злочинів. Переді мною поставали заплутані колізії з реального життя.

Того дня в озері, що неподалік селища Іршанська, сплив труп молодого чоловіка. На шиї в нього була прив’язана шестерня від комбайна. В потерпілому впізнали працівника Коростенського міськрайвідділу міліції.

— Та це ж — Петя, — з жалем вигукнув Леонід Короткевич, який прибув на місце пригоди в складі слідчо-оперативної групи. — Я з ним не раз в одній зв’язці працював.

У жертви виявили ножове поранення й черепно-мозкову травму. Леонід Васильович звернув увагу на таку, дещо дивну, деталь. На тіло були натягнуті зверху спортивних ще й міліцейські штани, явно замалі для потерпілого. «Можливо, труп у воді розбух, ось і «виріс» із них», — висловив припущення хтось із гріупи.

— Та ні, якби так, то гудзики повідривалися б, а тут усі — на місці, — мовив Короткевич. — Ні, хлопці, ці штани не належать Петру. На нього їх надягли після вбивства, щоб кров не текла під час перевезення з місця злочину. Тож сліди крові в якійсь машині мають бути.

Почали цілеспрямовано перевіряти автомобілі, що курсували з Коростеня до Іршанська. Знаходили плями, робили змивки, й Віра Данилюк, яка підключилася до справи, відправляла їх до лабораторії. Та дослідження нічого не дали: кров належала то вбитим свиням, то кролям, яких перевозили.

І раптом у Віри Василівни сяйнула думка: на поясі штанів, як правило, збираються пото-жирові відкладення. Данилюк провела відповідну експертизу і справді виявила відкладення групи Б. На той час у слідства уже з’явився підозрюваний — теж правоохоронець. Він, виявляється, позичив у Петра велику суму грошей, та віддавати не збирався: «жаба» душила. Тому, можливо, й вирішив позбутися «кредитора». Цей капітан ліг у лікарню. Взяли в нього з одягу на аналіз пото-жирові відкладення. І вони збіглися з попереднім дослідженням. До того ж у «Москвичі» позичальника виявили сліди крові, що, як з’ясувалося під час дослідження, належала потерпілому. Ось так експертиза допомогла вийти на злодія й розкрити вбивство.

Був кінець червня. У жительки Вересів Житомирського 

району врожай городини видався напрочуд щедрим. Та ось на грядки з капустою й морквою занадився «косий». Щодня не стільки з’їдав, скільки псував овочі.

— Ну, заєць, постривай! — повторив за Вовком із телесеріалу господар. — Піду я, жінко, вночі почергую, може, вполюю довговухого злодюжку.

А вранці, коли господиня вийшла на подвір’я, ледь не знепритомніла. На городі лежав мертвий чоловік із вогнепальним пораненням. А поряд — мисливська рушниця.

— Ми звернули увагу, що приклад рушниці поламаний, — пригадує Віталій Зозуля, який входив до складу слідчо-оперативної групи. — А ще знайшли в п’яти метрах від тіла — пиж-контейнер.

Віталій Миколайович тоді уважно оглянув труп: постріл був зроблений упритул. Значить, вирішив, пиж має бути ще в животі, а знайдений на городі — від іншого патрона. Криміналісти визначили: в рушниці було два патрони. Кому призначався другий постріл? І хто зробив перший?

І ось тут у кущах знайшли вбитого зайця. Трупи господаря й звірка забрали в морг.

— Коли зробили відповідні дослідження, з’ясували, що зайця вбито з цієї рушниці, — каже В. Зозуля. — Події розвивалися так: господар, виявивши крадія капусти, поцілив у нього з рушниці. А потім у гніві ще почав добивати прикладом. Ненароком рушниця від натискування вистрелила в господаря.

— Це називається в нашій практиці судово-медичною казуїстикою, — додала Віра Данилюк. — Згадаймо ще один її приклад.

Був погожий літній день. На приміській дачі відпочивали власники. І раптом один із чоловіків упав, мов підкошений. Рідні від жаху заклякли на місці. Викликали «швидку», лікарі оглянули тіло. Не побачивши жодних ушкоджень, вирішили, що смерть настала від серцевої недостатності.

І лише судмедексперт виявив на трупі, під ключицею, подряпину. Це був ледь помітний вхідний отвір, через який у тіло зайшла куля. Обшукали тоді все на дачі й довкола: хто міг убити людину? Та підозрюваного не знайшли.

А через деякий час ця дачна історія спливла знову. Виявилося, що неподалік проходить залізниця. Того дня у вагоні перевозили боєприпаси. Солдат, який охороняв їх, коли проїжджали повз ліс, натиснув на спусковий гачок автомата.

— І ось куля через два кілометри знайшла свою жертву, — зітхають мої співрозмовники.

* * *

А мені подумалося: людей цієї професії, мабуть, уже нічим не здивуєш. Вони ходять поруч із смертю, звикли до неї.

— Та ні, до цього звикнути не можна, — заперечила Віра Василівна, яка присвятила цій, дуже непростій, роботі 35 літ життя. З них 19 років очолює бюро судово-медичної експертизи. — Може, й не повірите, але саме судмедексперти серед лікарів — найжиттєрадісніші. Бо, як ніхто, знають ціну життя й смерті.

Нерідко судмедексперти ображаються, що їх називають «трупорізами». Тим часом, слово «expertus» з латини — «досвідчений». І експертом може бути лише людина, яка має вищу медичну освіту, пройшла інтернатуру чи спеціалізацію з фаху «Судова медицина». До речі, дослідження трупів становить лише 15—20 відсотків усіх видів експертиз, які проводять ці спеціалісти. Набагато більше вони займаються обстеженням живих осіб з приводу наявності тілесних ушкоджень, статевих злочинів, утрати працездатності тощо. Значну кількість досліджень наприкінці минулого — на початку нинішнього століття експертами було проведено за фактами поранень у роки Великої Вітчизняної війни.

Експерти-професіонали лабораторії судово-медичної експертизи виконують велику кількість досліджень речових доказів, проводять визначення наявності в біологічних тканинах майже всіх запатентованих в Україні препаратів, встановлюють наявність слідів біотканин, визначають їх видову та групову ідентифікацію. А ще судові медики можуть виявляти неточність у обстеженні чи лікуванні клініцистами, що розглядається потім на патологоанатомічних конференціях.

Пишаються експерти й тим, що судова медицина може надати практичній медицині тканини, процес відмирання в яких проходить повільніше. Це насамперед стосується фрагментів кісткової та хрящової тканин, шкірних трансплантантів. Якщо згадати, як важко загоюються рани після опіків чи складних переломів, то цю роль судової медицини важко переоцінити. Житомирське обласне бюро в цьому плані, за письмовою згодою з родичами, співпрацює з НДІ «Біоімплантант», який є представником фірми «Тутоген».

Отже, коло функцій, які виконують судмедексперти, — дуже широке.

— Наша робота — не рутина, ми завжди йдемо попереду подій і багато залежить від висновків судмедекспертів. Тож намагаємося бути завжди справедливими, об’єктивними, — каже Віра Данилюк.

Коли ми вже завершували розмову, зателефонував перший заступник начальника УМВС, полковник міліції Сергій Талько. Він сповістив, що в одному з міст ніби син убив батька, прив’язав до тіла рейку і кинув у річку.

— Потрібна, Віро Василівно, допомога судмедексперта, — сказав Сергій Володимирович.

Отже, знову детектив, і не вигаданий письменником чи кіносценаристом, а з реального життя.