Утретє виграє приз серед передплатників «Голосу України» Іван Павлик з села Солоного, що у Заліщицькому районі на Тернопільщині.
Це обійстя мені вже знайоме, тому з Іваном, його мамою Марією Василівною і бабусею Ксенією Матвіївною ми зустрілися, мов рідні. Звичайна сільська родина, роботяща й інтелігентна. Іван Романович — фельдшер у сусідньому селі Рожанівка. Його мама все життя викладала німецьку у місцевій школі, а бабуся трудилася у колгоспній ланці. Нині Ксенія Матвіївна забезпечує родинний тил — порається по господарству, бо в доньки та внука якраз гаряча пора — жнива. У розпорядженні родини майже три гектари поля. Посіяли пшеницю, гречку, ячмінь, посадили картоплю, кукурудзу, городину... Іван Романович зранку на велосипед — та на свою дільницю, а під вечір поспішає додому, щоб матері та бабусі допомогти. Коли вони встигають ще й читати? Ксенія Матвіївна виносить з хати цілий стос газет, які того дня принесла листоноша. Всеукраїнські видання, обласна, районна газети...
До «Голосу України» у родині ставлення особливе. І річ, звичайно, не у призах, хоч один з них — грошовий — був доволі солідний. Просто газета припала до душі.
Як вона потрапила у сім’ю? Якось Іван поїхав до сусіднього райцентру Чорткова. У кіоску впала в око газета, де на передній сторінці йшлося про армію. Молодого випускника медучилища ці питання тоді якраз цікавили, тож купив «Голос». Відтоді газета постійно в їхньому домі. Дехто нарікає, що вона перевантажена політикою, а Іванові і його матері це якраз подобається. Кажуть, що незаангажованість газети, різні точки зору, які вона подає, допомагають зробити свій вибір. На людину, котра володіє інформацією, так просто не вплинеш. Із статей на економічні теми, цінові прогнози також черпають немало корисного для себе. Поза конкурсом — сімейна сторінка, поради... Роблять багато вирізок. Першим переглядає пресу Іван, потім Марія Василівна, а згодом і бабуся загляне. Якби ми думали не лише про те, щоб вижити, а щоб жити повноцінно, гідно, то і наша дійсність не була б такою похмурою. Легко бути маріонеткою у руках заїжджих політиканів, які ось-ось почнуть їздити селами, якщо не володієш інформацією. Люди піддаються впливу, бо не мають власної думки, а потім нарікають на владу. Але ж не нами придумано: народ має таку владу, на яку заслуговує. Треба більше читати, зіставляти, аналізувати, тоді й вибір буде усвідомленим. Такий ось зв’язок проглядається.
По дорозі до Солоного перший заступник голови Заліщицької райдержадміністрації Любомир Золотий, котрий родом звідси, тепло відгукувався про свою вчительку німецької. Зраділа й Марія Василівна, побачивши одного з кращих своїх учнів. Тепер Іванові належить напрацьовувати авторитет, який має його мати.
«Ми були й будемо з «Голосом», — запевнили мене у цьому привітному домі. А я й не сумніваюся, бо живуть тут люди, котрі хочуть більше знати, щоб краще жити.
Тернопільська область.
