На київський потяг ми купили останні квитки. Вокзал нагадав мурашник, що квапиться. Близько восьми вечора з різницею в десять хвилин відправляються відразу два потяги на столицю. Фірмовий «Донбас» з вокзальних динаміків, як завше, проводжає шахтарська пісня.
Наш транзитний маріупольський вирушив менш урочисто. Швидке діловите завантаження і особливо теплі обійми із тими, хто проводжає. Враження, що попутники їдуть надовго. У вагоні розговорилися. Багато хто їде не на роботу і не на екскурсію. Київ нині — місце паломництва донбаських випускників: поспішають здавати документи та готуватися до другої сесії ЗНО для вступу до вузів.
А ще столиця — перевалочна база для переселення в інші області: їдуть до близької і далекої рідні, друзів і чуйних знайомих. Нашому плацкартному купе пощастило на говірких співрозмовників, і люди виявилися цікаві. І в одному просторі з нами їхали брати наші менші: шовковисто-чорний шнауцер Беня та парочка різнобарвних хвилястих папужок. Чомусь не до діла згадався Ноїв ковчег. У кожного попутника своя історія
Наталка — студентка-другокурсниця Донецького медінституту. Вона достроково склала сесію і на найближчі три місяці вільна. Їде зі своїми пернатими до батьків у Вінницю. Дівчина розповідає, що вчитися медицини в Донецьку набагато дешевше, ніж в інших вузах, а рівень викладання гідний — щоправда, іноді не без купівлі заліків. Події останнього часу внесли корективи в навчальний процес і практичні заняття. «Морг клінічної лікарні був переповнений, трупи лежали майже один на одному. Холодильних камер і так дуже мало, а тут взагалі не справляються, багато неопізнаних», — розповідає студентка про враження від наслідків боїв на околицях Донецького аеропорту. Папуг дівчина везе додому. «Не хочу залишати їх у місті. Нехай хоч у них буде спокійна любов», — каже попутниця.
Віктор з Горлівки. Уже десять років працює в Києві. На батьківщину будівельник приїжджав провідати та підтримати батьків. На запитання про обстановку в місті відповідає стримано: «Зараз спокійніше, а взагалі люди намагаються не спілкуватися на політичні теми, все розділилося. І тепер не зрозуміло, чого чекати навіть від сусіда». До речі, у Дніпропетровську наш попутник привернув до себе особливу увагу перевіряючих — як молодий чоловік, що їде без родини. Патруль, що складався із двох озброєних у камуфляжі та правоохоронця у формі і бронежилеті, уточнив прописку в паспорті пасажира і з’ясовував мету поїздки. Ця змушена перевірка на українсько-українському «кордоні» затримала прибуття потяга на дві години.
Родина стоматолога Олени їхала до рідні на Полтавщину в повному складі: маленький син і різеншнауцер Беня уважно спостерігали за пташками і поводилися цілком по-дорослому. Чоловік Олени, кубинець Аугусто, розповідав, що працював довгий час у програмі оздоровлення українських дітей на Кубі. Не розуміючи, чому при Януковичі згорнули цей проект милосердя, розповідав, скільки маленьких українців з діагнозом лейкоз, ендокринні захворювання, вітиліго знайшли зцілення. З’ясовується, маленька, не дуже багата країна, яка виділила величезні кошти на науку, зараз має можливість розвивати не тільки медичний туризм, а і безплатно лікувати нужденних дітей із усього світу.
Привернула увагу і група вчорашніх школярів з Донецька. Юнаки кажуть, що батьки із труднощами взяли квитки в додатковий вагон. Постаралися батьки одного з однокласників. Зараз їдуть на місяць у найманий будиночок в одне із сіл Київської області. Там усі разом у спокійній обстановці готуватимуться до вступних тестів. Налаштовані хлопці оптимістично, хоча і розуміють, що конкуренція в столичних навчальних закладах значно зросла. Адже деякі батьки, враховуючи нестабільність у регіоні, змирилися з тим, що чадам доведеться вчитися не в місцевих університетах, а пробувати студентського щастя в Центральній або Західній Україні.
Зустрічали наш потяг теж незвичайно. На пероні стоять із камерами столичні оператори всеукраїнських каналів. Загальний гамір:«Біженці, Донбас, АТО, воєнний стан, інавгурація»...
Хоча біженцями донбасівців назвати не можна, немає у них такого статусу, а відповідно — і широкої державної допомоги. Скоріше люди, що виїжджають із південного сходу країни, почуваються змушеними переселенцями. Сподіваються, що тимчасовими.
Донецьк — Київ.
Імпровізований табір донецьких випускників 2014 року: у такій обстановці вчорашні школярі готуються до тестів.
Фото автора.
