За час своєї роботи в Донецьку спеціальна моніторингова місія ОБСЄ ставала й об’єктом для критики, і приводом для скептицизму. У місті сумно жартують: мовляв, чи не єдина будівля, яку не зачепили снаряди, — готель, де мешкають представники міжнародної місії. Розчарування її роботою — результат завищених очікувань в українському суспільстві. Насправді ступінь впливу міжнародних спостерігачів на врегулювання військового конфлікту на сході країни — мінімальний. Але реалізувати інші заходи мирного врегулювання в регіоні поки що складно. Про це в коментарі «Голосу України» розповів керівник європейського офісу Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь.
— Із самого початку планка очікувань від роботи представників ОБСЄ була завищена як від миротворчої місії чи місії, здатної врегулювати конфлікт. Насправді ОБСЄ ніколи не мала успіху у впливі на такі конфлікти, оскільки на момент її створення, у розпал «холодної війни», стояли інші завдання. Організація встановлювала непохитність кордонів і суверенітет країн, сформованих після Другої світової війни. Те, що зараз робить Росія, є порушенням усіх зазначених принципів. Але організація на це не реагує, оскільки РФ як правонаступниця СРСР є одним із головних контрибуторів, що формують політику ОБСЄ.
Місіонери фактично не мають інструментів для врегулювання конфлікту. Вони просто спостерігають. До того ж зазвичай ОБСЄ сприймає будь-який конфлікт, як «річ у собі». Ми боляче реагуємо на те, що представники місії сприймають на рівних і Україну, і самопроголошені «ДНР» і «ЛНР». Але для міжнародних спостерігачів існують лише дві сторони конфлікту. І формально вони повинні ставитися до них однаково: чи це український військовий офіцер, «денеерівський» чи російський. Спостерігачі просто констатують факти, але не роблять жодних висновків.
У міжнародної місії немає завдання врегулювання конфлікту, немає інструментів для такого врегулювання. Ані дипломатичних, ані тим паче силових — які б допомогли розвести сторони конфлікту і забезпечити контроль за виконанням домовленостей. Члени місії ніколи не заявляють, хто саме стріляв, а лише вказують напрямок, з якого вівся обстріл. Уникають будь-якої констатації приналежності військових формувань. І це зрозуміло: спостерігачі не мають права брати на себе відповідальність за інформацію, яка потім може бути використана проти них. Адже якщо ми запишемо, що такі й такі люди обстрілювали житлові квартали, на підставі цього можна подати заяву до міжнародного трибуналу, і винні нестимуть відповідальність.
ОБСЄ була одним із найкращих форматів для радянської розвідки, яка використовувала штаб-квартиру організації як прикриття. Не виключаю, що це прикриття зберігається й донині. Звичайно, це теорія, це мої припущення. Але знаючи, хто є президент Російської Федерації за професією, такі припущення можуть мати під собою фактичне підтвердження.
Чому нині ведеться дискусія про миротворчі війська? Тому що ООН має силові механізми для врегулювання конфлікту. Озброєні підрозділи миротворців можуть не лише спостерігати, а й тиснути на сторони, змушувати їх припинити бойові дії відповідно до резолюції ООН. Українські миротворці, приміром, у Конго мають право застосовувати навіть ударні вертольоти, демонструючи силу: мовляв, давайте, хлопці, розходьтеся, бо ми застосовуватимемо більш важке озброєння, щоб вас розвести. Порівняно з ОБСЄ це зовсім інша історія.
У будь-якому конфлікті потрібно використовувати всі наявні можливості. До врегулювання українського конфлікту ще не вичерпані всі засоби. Поки що вони застосовуються тією мірою, якою це вигідно Російській Федерації. Оскільки ця держава має великий вплив на ОБСЄ, а ця організація не є дієвою в урегулюванні конфліктів, — це для Росії дуже вигідно, так вона може зберігати статус-кво, формувати власну стратегію щодо замороженого конфлікту.
У варіанті мирного розв’язання конфлікту є дуже багато засобів. У тому числі ООН, НАТО, ЄС. Теоретично ООН може підготувати будь-яку резолюцію: наприклад, записати, що Сполученим Штатам і Великій Британії як гарантам Будапештського меморандуму доручається вжити кроків, щоб відновити територіальну цілісність України. Хоча не варто забувати, що членом Ради Безпеки є Росія, яка заблокує таке рішення. Але теоретично резолюція може з’явитися.
Якщо ми заберемо з Донбасу місію ОБСЄ, там узагалі нікого не залишиться. Не можна казати, що час цієї організації минув. Для мирного врегулювання залишається величезне поле для діяльності. Є сенс говорити про інші миротворчі формати. Але, на мою думку, нині вони нереальні. Навіть якщо йтиметься про поліцейську місію ЄС, що не потребує схвалення ООН, — знайдуться країни, які є прихованими союзниками Росії (Угорщина, Греція), котрі можуть не погодитися на схвалення рішення і заблокувати його.
Записала Ліна КУЩ.
