Прикарпатські спецпризначенці одягли вже начебто стару, але ще не забуту форму гірського птаха — «Беркут». Причина щонайбільша і щонайболючіша, яка може бути: великі й сильні чоловіки плакали, бо ховали своїх побратимів.
Вони, шестеро, далеко не перші, хто переступив відлік української Небесної Сотні — наймолодшому прикарпатцю, який перебував на борту збитого 29 травня військового гвинтокрила під Слов’янськом, було лише 25, найзрілішому — усього 37. Старшого лейтенанта міліції Василя Семанюка, старшого прапорщика міліції Володимира Шарабуряка та старшого лейтенанта міліції, заступника командира взводу Петра Безпалька поховали в Меморіальному сквері Івано-Франківська. Відтепер вони спочиватимуть поруч бійців Української повстанської армії, Січових стрільців та ще зовсім свіжої могили вбитого на Грушевського Героя України Романа Гурика.
Коли звернулася до лейтенанта ЦГЗ управління УМВС області Марини Матійчук по інформацію, збагнути не могла, що 34-річний Петро — її брат. Батько трьох діточок мав повернутися додому п’ятого червня, у день його загибелі у середущої Настусі якраз був випускний у садочку. Тепер його принцеса, як любив її називати покійний, піде до першого класу без тата. Мине трохи часу і дворічний Євгенчик також зрозуміє, що його батько — Герой.
Петро закінчив Київську академію внутрішніх справ і 13 років носив горде звання «Беркут», тому, як пригадує дружина Наталя, йому дуже боліло те, що через криваві події у Києві дуже різко змінилося ставлення до них. «Мій чоловік любив Україну і свій народ, — сказала крізь сльози пані Наталя. — Він був справжнім патріотом своєї землі і своєї справи». Якби було інакше, то він би не вирушив на Схід України відразу на другий день по Великодню. В обід зателефонували, а вже ввечері був збір. Поцілував дітей і сказав дружині, що не може не їхати, бо «всі його пацани зібралися», і наголосив, що це його робота. Часто телефонував і все обіцяв, що ще трішечки — і повернеться, і щоб не лякати рідних, ніколи не розповідав правди про ту страшну, незрозумілу, підступну, «братську» і несправедливу війну. Востаннє дружина розмовляла з чоловіком ранком 29 травня. Але якось похапцем, бо збирала доньку на свято. Картає себе, що не встигла сказати «люблю», тільки пообіцяла надіслати фото принцеси, а вже під вечір стало відомо, що слати світлини нікому...
У день поховання місцеві «беркутівці» були дуже неговіркі, просто сказали, що їхні хлопці не хотіли ані крові, ані помсти — лише, щоби був порядок.
Важко ховати вже колишніх підлеглих і екс-начальнику прикарпатської міліції Василю Фелику. Він разом зі своїми служивими стояв на дверях, коли в лютому брали штурмом будівлю УМВС України в області. Він був свідком того, як його хлопців виводили через так званий «коридор ганьби». Шестеро, що по ньому пройшлися, — нині уже на дорозі світла та віри, вони вже розписалися в небесній книзі правди...
Сьогодні, як і кілька місяців тому, полковник укотре наголосив, що франківський «Беркут» не причетний до трагічних подій у столиці. Ще за півтора місяця до них був задіяний в охороні київських адмінбудівель, але потім керівництво відкликало їх. Це саме стосується й області, ніколи прикарпатська міліція не виступала проти своїх співгромадян, а, навпаки, охороняла правопорядок під час усіх масових акцій, пов’язаних із Майданом.
Правоохоронець пригадує кожну рису обличчя загиблих, як тиснув їм руки, коли вручав нагороди, картає себе, що мало для них зробив. І щоб надалі не було так гірко, сказав: нинішні події мають стати наукою для всіх. Тобто бути дуже обережним у висловлюваннях та судженнях стосовно української міліції, бо переконаний, що принаймні 90 відсотків правоохоронців готові віддати життя за свою країну. І свідченням цього є те, що навіть після такої втрати прикарпатські спецпризначенці готові їхати на Схід, знаючи, що можуть покласти там свої голови.
Під тужливу пісню «Плине кача», злет голубів миру та автоматні залпи поховали новітніх Героїв України. Розділяємо тугу із родичами Петра Остап’юка, тіло якого й досі, через постійні обстріли Донецького летовища, неможливо доправити на малу батьківщину. Керівництво області робить усе можливе.
 
Cиночок Євгенчик, щасливий тато Петро і його принцеса Настуня.
 
Фото з домашнього архіву Безпальків.
 
Івано-Франківська область.