Розраховувати на свої сили

До збирання зернових місяць-півтора. Починаючи з середини червня в області створять робочу групу для оцінки біологічної врожайності. А поки колосся ще в трубці й кількість зерен порахувати неможливо, аграрії «повітряних замків» не будують. Тим паче в умовах, у яких опинилася нині Луганщина. Хоча 95 відсотків селян перебувають поза політикою, вони мимоволі в неї втягнені й сьогодні змушені страждати через воєнні дії на території регіону. У ці дні, наприклад, аграрії не можуть вивезти сільгосппродукцію за межі області. На блокпостах машини із зерном повертають назад, і такі дії лідерів самопроголошеної «республіки» мотивуються тим, що «зерно належить народу республіки й має залишатися на її території». Звичайно, аграріям хотілося б продати новий урожай дорожче, оскільки в нинішніх умовах сільгоспвиробництва він дістається складніше, ніж зазвичай. Скажімо, ціна пального вже перетнула рубіж в 15 гривень за літр. А що буде далі? Розраховувати на інвестиції не доводиться. За останні півроку жодних нових пропозицій в область не надходило. Отже, треба розраховувати на свої сили.

Втім, сільгоспвиробники області вже давно сподіваються тільки на себе. Особливо не експериментують, тому що це передусім пов’язано з нестабільністю врожаїв і б’є по кишені. Перевагу віддають традиційним культурам, які можна вирощувати в зоні ризикованого землеробства —озимій пшениці, яка продовжує залишатися найрентабельнішою, потім соняшнику, кукурудзі, іншим яровим.

Деякі господарства, вивчаючи споживчий ринок, пробують вирощувати невластиві для регіону культури — гірчицю, льон, коріандр. Більше уваги приділяють ріпаку, який, до речі, непогано перезимував.

Нинішнього року багато банків не давали кредити, тому товаровиробники пішли на укладання форвардних угод з Аграрним фондом і в такий спосіб одержали гроші на проведення весняно-польових робіт. Одне слово, викручуються.

За останні п’ять-шість років машинно-тракторний парк області оновлено на 80 відсотків. Стара техніка задіяна тільки на допоміжних роботах. Такий ривок заступник директора департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Олег Медведєв називає технічною революцією.

— У наших господарствах в основному використовується високопродуктивна імпортна техніка, — розповідає він. — Зокрема, комбайни, які за своїми технічними характеристиками обробляють за зміну 50 га землі, але можуть і більше. Незалежно від виду польових робіт — сівба це чи збирання, господарства повинні укластися в максимально стислий термін.

— Виходить, наші аграрії можуть дозволити собі купити таку дорогу техніку?

— Справа в іншому. Успішно працюючі господарства вже зрозуміли, що на старій техніці великого врожаю не одержиш. Скажімо, якщо на вітчизняних машинах передпосівну обробку ґрунту з посівом вони робили за три-чотири проходи, то на імпортних — лише за один. Головна мета — максимально скоротити витрати, і прогресивна техніка дає таку можливість. Наприклад, на обробітку гектара землі сьогодні витрачається 6 літрів солярки, а раніше — 22—27 літрів. Є різниця? Тож господарства розуміють: краще відмовити собі в чомусь іншому, але техніку обновити. Здебільшого її беруть у лізинг, купують за власні кошти.

— Якщо високопродуктивна техніка є основою для гарного врожаю, то наявність сучасного зерносховища можна вважати головною умовою для планомірного розвитку господарства й серйозним ставленням до перспектив бізнесу. Хіба не так?

— Після реформування сільського господарства від колишніх колгоспів в області залишилося десь 37 відсотків. Але бізнес у цих господарствах ведуть професійно. Ті, у кого більше двох—трьох тисяч гектарів, знають, що зерно краще притримати до встановлення на ринку прийнятної ціни. А для цього потрібні сучасні сховища. Ті, що залишилися з часів Союзу, не витримують критики. Що з ними не роби, як не ремонтуй, але вологи, цвілі й жучка все одно не уникнути. Потрібні сучасні технології.

Торік в області почали діяти чотири сучасні сховища зерна. Звичайно, будівництво такого об’єкта — проект дорогий. Не всі можуть його подужати. В області, а конкретно у Сватівському районі, є приклад кооперації декількох господарств зі створення такого сховища, причому дуже потужного. Але це нетиповий випадок. Такого роду кооперація масового поширення на території регіону не отримала. У сільгоспвиробників, на жаль, немає довіри один до одного. Їх багато разів обманювали — бувало, і трейдери не розраховувалися за зерно, і за соняшник не платили. Отож аграрії сьогодні працюють обережно.

 

Луганська область.