Розвиток різних форм власності та господарювання на землі без суворого і надійного державного екологічного контролю, брак відповідної законодавчої бази призвели до споживацького ставлення до землі, а в сільському господарстві — до ігнорування екологічних вимог на користь економічних інтересів.

Цю прогалину було заповнено внесенням змін до Земельного кодексу, Кодексу України про адміністративні правопорушення та до законів про охорону земель і про землеустрій (відповідний Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по збереженню родючості ґрунтів» від 04.06.2009 №1443-V набув чинності з 01.08.2010).

Ділянки для ведення товарного сільгоспвиробництва повинні використовуватися відповідно до розроблених і затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

До порушень встановлених вимог чергування сільськогосподарських культур у сівозмінах або навіть беззмінних посівів спонукає кон’юнктура ринку сільгосппродукції, яка диктує виробництво, передусім «прибуткових» культур. Проте розвиток землеробства в нашій країні загалом має базуватися на впровадженні раціональної системи сівозмін — польових, кормових і спеціальних.

За невиконання вимог закону щодо наявності проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, починаючи з 2013 року діє стаття 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає притягнення до адміністративної відповідальності.

На Чернігівщині 615 господарств мають в обробітку по більш як 100 гектарів сільгоспугідь, з них 79 — масиви площею понад 3 тисячі гектарів. Досі лише 302 сільгосппідприємства та фермерські господарства отримали дозволи на розробку проектів землеустрою. І лише 205 (тобто кожне третє!) уклали договори на розробку відповідних проектів.

А розроблено тільки 37 проектів землеустрою щодо еколого-економічного обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь.

Чернігівщина характеризується низькою бальністю якісного стану ґрунтів, тому одним із актуальних питань в роботі Державної інспекції сільського господарства в Чернігівській області є здійснення контролю за виготовленням та впровадженням у дію проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь.

З початку 2013 року управлінням контролю за використанням та охороною земель Держсільгоспінспекції в області здійснено 207 перевірок щодо дотримання земельного законодавства сільгоспвиробниками в частині використання земельних ділянок за розробленими проектами сівозмін. Виявлено 133 порушення, притягнуто до адміністративної відповідальності 61 посадову особу. Найбільше порушень зафіксовано у Бахмацькому, Городнянському, Прилуцькому, Чернігівському та Ріпкинському районах.

В’ячеслав СМАЛЬ, начальник управління контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Чернігівській області.

Якщо буквально відповідати на поставлене в заголовку запитання, то так, кукурудзу можна сіяти на одному полі декілька років поспіль, як монокультуру, навіть якщо орієнтуватися на офіційно затверджені в Україні норми сівозмін. Але оскільки сама проблема пов’язана із необхідністю збереження родючості ґрунтів, питання, насправді, глибше — чи сприяє розробка проектів землеустрою досягненню цієї мети?

Тут, зазначає генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу Володимир Лапа, є декілька моментів. По-перше, розробка проектів землеустрою коштує грошей. Умовно кажучи, аграрій повинен заплатити певній землевпорядній організації пристойні кошти (як правило, декілька десятків тисяч гривень) для того, щоб вона описала технології, які він використовує, у вигляді офіційного документа. По-друге, в умовах мінливих орендних відносин це не має практичного змісту, оскільки ніхто не може дати гарантії, чи будуть продовжені договори оренди чи ні. Як можна планувати сівозміни на сім років за середньої тривалості договорів оренди чотири-п’ять років? І, нарешті, по-третє, немає жодної гарантії збереження родючості грунтів навіть у разі застосування офіційних вимог. Адже важливіше не просто формально дотримуватись певної черговості культур, а й застосовувати відповідний рівень технологій, зокрема в частині підживлення грунту. Тому регулювання в такому вигляді, як воно є, не виконує своєї функції і не має перспектив. Розуміють це і аграрії, не поспішаючи класти на папір офіційно затверджені норми, що ґрунтуються на технологіях 30-річної давності.

На думку сільгоспвиробників, держава мала б не регламентувати процес (а як і в якій послідовності вирощувати основні культури аграрії знають і без неї), а контролювати результат. Наприклад, у парламенті розглядався законопроект, що передбачає замість розробки непотрібних проектів землеустрою перехід на контроль якості ґрунтів, зокрема через аналіз ґрунтовтоми. Все інше — не більш як привід для чергового перевіряльника завітати на підприємство та нарахувати на порожньому місці штрафи. На жаль, таких нахлібників і нині вистачає.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

Треба знати

Допустимі нормативи періодичності вирощування культур на одному і тому самому полі становлять:

— для озимих жита і ячменю, ячменю ярого, вівса, гречки — не менш як через рік;

— для пшениці озимої, картоплі, проса — не менш як через два роки;

— для кукурудзи в сівозміні, або на тимчасово виведеному із сівозміни полі — протягом двох-трьох років поспіль;

— для багаторічних бобових трав, зернобобових культур (крім люпину), буряків цукрових і кормових, ріпаку озимого і ярого — не менш як через три роки;

— для льону — не менш як через п’ять років;

— для люпину, капусти — не менш як через шість років;

— для соняшнику — не менш як через сім років;

— для лікарських рослин (залежно від біологічних властивостей) один—десять років.