Пшоном запасатися не варто — швидко псується
Навіть незважаючи на те, що останнім часом ціни на нього підросли. Ще не так давно пшоно коштувало шість—вісім гривень за кілограм, але тепер ціна деінде підскочила мало не вдвічі. Втім, на полицях базарів та магазинів можна побачити доволі широкий ціновий ряд — від семи до одинадцяти гривень. А деякі торговельні марки пропонують крупу навіть і за п’ятнадцять гривень.
Пояснити таке «різноманіття» не так вже й важко: очевидно, до старих надходжень із дешевшими цінами тепер додались ще й нові, значно дорожчі. Але чому вартість раптом підскочила? Адже пшоно не назвеш надто популярним продуктом, котрий швидко розкуповується. Його дефіциту покупці ніколи не відчувають. А от цінові стрибки все-таки трапляються. Спробуємо пошукати корені проблеми не у магазині, а на полі.
Для Хмельниччини просо — швидше екзотична, ніж традиційна культура. Як кажуть агрономи, вона потребує значно теплішого клімату і довшого сонячного дня. Та попри це не було такого періоду, щоб її не сіяли. Щоправда, площі останніми роками істотно скоротилися.
Раніше на господарства припадало майже тисяча гектарів. У загальному обсязі зернових — зовсім невелика частка, тому навіть місцева статистика не приділяла їй надто пильної уваги. Ще два роки тому клин цієї культури сягав семисот гектарів. А торішньої та нинішньої весни залишилось лише по сто гектарів. Тож можна сміливо казати, що культура практично випала із списку вирощуваних на Хмельниччині. Тепер залишилось лише кілька господарств, котрі не зрадили традиціям. Причому одне із них займається розмноженням насіння. Виходить, своєї пшоняної каші в області практично не буде.
До того ж не варто забувати: це зерно у переліку тих, що йде на корм птиці, особливо молодняку. Заводячи курчат, господарі обов’язково прикуповують ще й просо для них.
Та й у списку експортованої областю сільгосппродукції просо також значиться. Тому для внутрішнього ринку його залишається не так вже й багато. І тепер, не виключено, може потрапити у розряд дефіцитних.
Якщо подібні тенденції спостерігаються і в інших областях, то стає зрозумілим, чому пшоно дорожчає. Навіть попри те, що обсяги його споживання не надто великі. Але господині все-таки знають: доброї гарбузячої каші чи справжнього кулешу без нього не зварити. Тож у запасі завжди тримають пакетик-другий жовтих круп.
Дехто, користуючись тим, що у продажу залишається товар за старими цінами, поквапився прикупити ще кілька кілограмів. Однак дієтологи радять: пшоняною крупою не треба запасатися надовго. Її важливою властивістю є те, що вона містить чимало корисних для організму жирів. Однак саме вони — причина того, що під час тривалого зберігання крупа псується: втрачає свій смак, колір, починає гіркнути. Тож у цьому разі спрацьовує правило, коли запас — не на користь, а на шкоду.
То що ж порадити любителям пшоняної каші у теперішній ситуації? Важко й придумати. Традиційно хотілося б сказати: дочекатись нового врожаю, коли крупи і смачніші, і дешевші. Та це у разі, якщо просо посіяли в достатній кількості. А якщо ні?
Тим часом місце на подільських полях дедалі впевненіше відвойовують інші культури, зокрема, соя. Ще років п’ять тому її вирощували не більш як на 30 тисячах гектарів. Нинішньої весни площі посівів зросли до 220 тисяч. Тож, якщо подібні тенденції зберігатимуться й надалі, не виключено, що багатьом доведеться змінювати свої кулінарні смаки.
Хмельницька область.
У столичних супермаркетах пшоно вже практично не поступається в ціні рису та гречці.
Фото Галини КВІТКИ.
