Під ширмою розвитку галузі наживаються лише чиновники та аферисти
У глибокій борговій ямі опинилося колись відоме на весь колишній Союз держпідприємство «Дніпропетровський кінний завод №65», що в селі Вишневому Покровського району Дніпропетровщини. З 1929 року тут розводили породистих скакунів для армії, прикордонників і міліції. Коні перемагали на перегонах, встановлюючи рекорди. Чимало поколінь спортсменів виховано саме на тутешніх скакунах. Було чимале поголів’я свиней і великої рогатої худоби. Та й люди, котрі працювали на конезаводі — а це майже вісімсот осіб — жили завжди багатше, ніж у сусідніх селах.
Тепер все стало навпаки. Підприємство в багатомільйонних боргах, шість тисяч гектарів орної землі ледве вдається обробляти. З кожним роком дедалі менше коней, корів давно немає, майже не залишилося свиней. Працівників дещо більше сотні — зарплати і податки не сплачуються по багато місяців. А тих, хто все життя пропрацював на конезаводі, розчерком пера чиновників позбавили навіть невеликого земельного паю.
Об’єднуй і розоряй?
Ще чотири роки тому конезавод отримував майже три мільйони гривень прибутків. Закуповували нову техніку, підприємство розвивалося. Люди отримували гідну зарплату, з надією дивилися в майбутнє, складали плани, брали кредити. Але все різко змінилося після ухвалення Кабміном у грудні 2010 року постанови № 2305-р «Деякі питання розвитку конярства». Цим документом пропонувалася реорганізація держпідприємств, що займалися розвитком конярства шляхом їхнього приєднання до держпідприємства «Конярство України». Серед півтора десятка «щасливчиків» опинився і 65-й конезавод, що перетворився із самостійної юрособи на придаток-філію.
— У роки, що передували реорганізації, підприємство працювало ритмічно, — зазначає директор філії Анатолій Писаренко. — Вийшли на врожай соняшнику в 23 центнери з гектара, одержували до 70 центнерів озимої пшениці. І якби ми не стали філією, то сьогоднішніх гострих питань не було б.
Анатолій Петрович стверджує, що жодної потреби в партнерах тоді не було — чудово справлялися самі: «Але Азаров підписав указ і зігнав до купи дванадцять держпідприємств. Тих керівників, які заперечували, просто звільнили. Сперечатися було марно».
На землях конезаводу вирощують зернові культури. Однак самому господарству в нових умовах від них дісталися крихти. За законом ці землі не можна ні розпайовувати, не здавати в оренду. Але залишається лазівка у вигляді «спільної обробки». Такий договір і було укладено «Конярством України» з дніпропетровською фірмою «Фармахім-Агро» (назву змінено. — Авт.). Згідно з яким основна частина прибутків йде фірмі й лише малий залишок — конезаводу. І, як розповіли у Вишневській сільраді, уже в перший рік такого партнерства збиток філії становив близько восьми мільйонів гривень. На другий рік — дванадцять мільйонів. На сьогодні — уже шість. У господарстві впевнено стверджують: контрагент був нав’язаний людьми, пов’язаними з тодішньою владою в Україні — тому й зелений коридор йому було забезпечено.
Альтернатива — куля в лоб
Колишній економіст підприємства Тетяна Котельник не перестає дивуватися: до реорганізації всім вистачало і землі, і роботи, і державі дохід приносили — аж тут, раптом, і роботи немає, і збитки суцільні. Звільнили чимало людей передпенсійного віку. Але ж сіяти менше не стали!
— А для партнерів ми стали безрозмірним ринком збуту, — стверджує економіст. — Усе це лягало на собівартість продукції.
У господарстві стверджують: партнери просто обставили їх, як хотіли. Фактично розпорядження партнерів стали для конезаводу законом. Один із прикладів: на поля вилили шалену кількість гербіцидів на неймовірну й незрозумілу суму. При цьому підприємство не могло навіть впливати на закупівельну ціну. У конезаводу було 2,5 тисячі свиней, яких нове керівництво змусило розпродати.
— У нас забирали всю вирощену продукцію: ми її навіть не бачили, як і грошей — через нас тільки документи проходили, — каже директор філії. — Я зробити нічого не міг. Відкрито заявляю: усім цим займалися ставленики з Донецької області. З такими людьми можна було запросто одержати або в потилицю, або в лоб.
А тварин просто стріляють на м’ясо
За словами глави ініціативної групи жителів Вишневого, колишнього голови профорганізації конезаводу Наталії Самойленко, на початку реорганізації було заявлено, що проводиться вона для того, щоб забезпечити конкурентоспроможність українських племінних коней на внутрішньому і зовнішньому ринках.
— Але за два останні роки не було жодного племінного продажу —тварин просто стріляють на м’ясо. Притім, що собівартість вирощування дворічного племінного коня становить десятки тисяч гривень — на м’ясо в найліпшому разі він йде за чотири тисячі, — зазначає Наталя Володимирівна. — Про втрачені суми можна судити за такими даними: на початок реорганізації налічувалося майже 370 коней, залишилося — близько половини. Відстріл триває й сьогодні.
Як приклад «господарювання» по-новому вона наводить ситуацію, коли вибракуваного на конезаводі коня і переведеного із племінного складу до робочого продали за ціною м’яса. Після чого він «випадково» опинився переможцем престижних перегонів у Росії. З огляду на те, що поголів’я зменшилося на сотні коней, можна судити про суми, які оберталися в схемах.
Конюх Наталя Комериста також підтвердила, що в останні три роки вибракування коней значно зросло. А нещодавно лише за кілька днів їх стало менше, за її словами, на десятки голів — відстріляли на м’ясо.
— Тримати нам потрібно не більш як 120 голів, — каже директор філії. — Вибраковуємо майже 20 на рік. Недавно продав штук тридцять — потрібні були гроші для посівної.
До речі, торік з 23 традиційних перегонів на іподромі в Одесі, у яких було 18 учасників, коні 65-го конезаводу виграли десять. У тім числі й головний приз — дербі: на фініші в американського жеребця з приватного конезаводу наш кінь виграв ніс — близько восьми сантиметрів.
Півроку без зарплати
Останні роки господарювання з нав’язуваним невигідним партнерством призвели до жалюгідної ситуації й у соціальному плані. Стали звичними багатомісячні невиплати зарплати, несплата податків.
— Працюємо конюхами разом із чоловіком. Майже п’ять місяців без зарплати, — каже Наталя Комериста. — Паїв немає — зерна не одержуємо. А у нас двоє дітей. Якби не пенсії наших батьків — не було б за що харчуватися.
Таких, як Наталя — більше сотні. Хтось ще вірить, що настануть кращі часи, комусь просто нікуди йти працювати. А багатьох тримає любов до коней.
— Чоловік «безплатно» працює механізатором на заводі, син — жокеєм: теж сидить без грошей, — зітхає жителька Вишневого Олена Леоктистова. — Якби не був закоханий у коней — давно б звільнився.
За словами жителів села, чимало неузгодженостей виникає й щодо виконання умов колективного договору підприємства.
З питанням з приводу невиплат податків і зарплати автор звернувся до прокурора Покровського району Сергія Нестеренка. З’ясувалося, що прокуратура свого часу направляла в обласну податкову адміністрацію інформацію про несплату податків. Тепер підприємство очікує судовий позов. Крім того, прокурор пообіцяв розібратися й з питаннями по колдоговору.
— З невиплати зарплати ми через обласне управління з охорони праці ініціювали перевірку інформації, — каже прокурор району Сергій Нестеренко. — Інспектор двічі намагався потрапити на конезавод, але його не пускали. Тоді стосовно посадових осіб конезаводу ми відкрили кримінальне провадження за частиною 1 статті 175 КК за навмисну невиплату заробітної плати. І в його рамках — якщо не допустять слідчого — братимемо тимчасовий доступ до документів.
«Опустили» підприємство — «опустимо» і соцсферу...
Конезавод, що має шість тисяч гектарів орної землі, є для Вишневської сільради бюджетоутворюючим підприємством. Через невиплату зарплат і податків виконання бюджету сільради — менше чверті від запланованого. На межі закриття опинилися клуб, дитсадок та інші об’єкти соцсфери. Сільрада, яка до цього ніколи не була дотаційною, постала перед проблемою виплати зарплати співробітникам. Досі немає можливості розрахуватися з підрядниками за будівельні роботи, виконані ще торік.
На думку голови Покровської райдержадміністрації Олександра Кузьменка, проблема в самій системі. Якщо місцеві сільгосппідприємства з готовністю беруть участь у житті громад, підтримують соцсферу, то з підпорядкуванням конезаводу «Конярству України» він дистанціонувався від розв’язання проблем села й району. І це характерно для багатьох підприємств, чиє керівництво перебуває за межами регіону.
— Завозячи хімпродукцію за високими цінами, і вивозячи врожай нижче від ринкової вартості, підприємства спеціально «садили», — вважає Олександр Вікторович. — І за всім цим стоять окремі особи в аграрному міністерстві. Я звертався до його колишнього керівництва, але реакції не було.
Землі конезаводу межують із господарством «Обрій», яке обробляє майже чотири тисячі гектарів орендованої землі. У господарстві цілорічно трудяться близько півтисячі людей. Є понад вісім тисяч свиней, багато рогатої худоби. Діє власний ковбасний цех. Підприємство успішно розвивається з року в рік. А конезавод, у якого власної землі в півтора разу більше, після реорганізації лише нарощує багатомільйонні збитки, знижує виробництво, зменшує поголів’я й скорочує робочі місця.
Через безгрошів’я готові на все
Пережити нелегкі часи жителям Вишневого могла б допомогти власна земля. Але її в них немає. Землі конезаводу внесено до переліку об’єктів держвласності, що не підлягають приватизації. Офіційне пояснення: усі ці шість тисяч гектарів потрібні для забезпечення розвитку конярства. Ну, а як насправді воно розвивається — уже сказано. Люди упевнені: коні — лише прикриття від розпаювання для тих, хто користується державною землею, багатіючи на простому перепродажу врожаю. А прибуток тут може бути набагато більшим, ніж у тих господарств, які повинні платити за оренду земельних паїв.
— Я не проти розпаювання. Нехай люди порушують питання перед Верховною Радою, — підкреслює директор філії. — Це несправедливо, коли
люди, котрі віддали десятки років роботи на землі, залишилися без клаптика землі.
Але якщо у державного конезаводу не буде достатньої кількості гектарів, а люди відмовляться здавати свої ділянки нам в оренду — то чим годувати коней?
Селяни стверджують: там, де діють ефективні землекористувачі, розбудовується інфраструктура села, зростає орендна плата за ділянку — подекуди вона вже становить кілька тонн зерна на рік плюс безліч інших виплат і послуг. А самі господарства нарощують оброблювані площі, модернізують технічний парк, відкривають нові напрями діяльності й робочі місця для місцевих жителів. Зростають бюджети місцевих рад. Вишневська сільрада цього позбавлена.
Жителі Вишневого створили ініціативну групу — як і ще в декількох селах у різних регіонах країни, де філії «Конярства України» опинилися у схожій ситуації. Люди налаштовані рішуче: якщо питання розпаювання землі й виходу з держструктури не будуть вирішені на рівні уряду й профільного міністерства — вони готові на надзвичайні заходи.
— Уже лунають пропозиції силового втручання в ситуацію: взяття контролю над підприємством, фізичний вплив на його керівництво, перекриття доріг державного значення, — каже Анатолій Аванисов. — На допомогу думають покликати радикально налаштовані всеукраїнські громадські формування. Через безгрошів’я люди готові на все...
Дніпропетровська область.
Фото автора.
ДОСЛІВНО
— Партнер поставляв господарству продукцію за цінами почасти вдвічі вищими за середні по Україні: кіло селітри можна було придбати по 9—10 гривень, а конезавод отримував по 19—20, — розповів голова сільради Анатолій Аванисов. — Водночас соняшник у регіоні продавали по 3,5 тисячі гривень за тонну, а у господарства забирали по 2—2,5 тисячі.
Факт
— Ми зверталися до прокуратури, КРУ, СБУ, міліції, нинішньої обласної та районної держадміністрацій, до народного депутата Юрія Самойленка та в інші органи, — каже голова сільради Анатолій Аванисов. — Щойно там дізнавалися, хто стоїть за всім цим — одразу зникав інтерес боротися з порушеннями. Не допомогло й звернення до Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка і міністра агрополітики.
