«Гаряча тема» останніх днів — обговорення проекту державного бюджету України на 2006 рік. Слухаю я виступи, читаю коментарі і намагаюся зрозуміти (на доступному мені рівні), про що ж мова? Я не маю економічної освіти, але життя, хоч-не-хоч, примушує бути «економістом», тож поділюся своїми думками з цього приводу.

Мені вдалося зрозуміти, що бюджет 2005 року був «поганим», бо в ньому було передбачено багато витрат на соціальні потреби, а мало — на розвиток економіки, тому його називають не інакше, як «бюджет проїдання». А «хороший» бюджет — це той, в якому багато витрачається на фінансування різних галузей економіки і називається він прогресивно — «бюджетом розвитку».

Нібито все вірно: щоб було що розподіляти, потрібно спочатку щось виробити. Але коли переходимо від теорії до практики, то починається менш зрозуміле. Так, держава повинна стимулювати розвиток економіки і, скільки себе пам’ятаю, увесь час намагається (нібито) це робити. Щороку витрачаються величезні кошти на розвиток сільського господарства, вугільної галузі, металургії тощо. А який результат? Такий, що всі говорять про занепад і руїну. При цьому одні кричать, що грошей дали мало, а інші, що вони і тих копійок не бачили. Про те, що гроші для шахтарів зникали в дорозі з Києва до Донецька, а гроші для селян до них взагалі не потрапили, говорять і пишуть, здається, всі небайдужі. От і виходить: хотіли «бюджет розвитку», а мають «бюджет розкрадання».

А з другого боку: держава зробила великі соціальні виплати. Вважають, що наслідком цього стало зростання цін. Це погано, бо високі ціни знижують рівень життя. Але ще гірше, що зростання цін не привело до відповідного економічного пожвавлення. От де справжня біда. Те, що ціни зростали і зростатимуть, це неминуча реальність. У тій само Європі набагато вищі зарплати, але і ціни теж вищі. І наші ціни вирівнюватимуться з середньоєвропейськими. Тому боротися потрібно не з високими цінами, а з малими зарплатами та пенсіями.

Якщо зростання зарплат і пенсій буде в кілька разів перевищувати зростання цін, то це піде лише на користь економіці. Наші селяни криком кричать, що вони потерпають від низьких цін. А чому низькі ціни? Бо бідний споживач. Низькі ціни на продукцію селян знищують село. Як зарадити лиху? Зменшити ціни на паливо, добрива, техніку шляхом «суворих» наказів Кабміну? Видати «дешеві» кредити? Це мало що дасть, бо, як відомо, гроші до фермера і селянина не дійдуть, але вони вкотре збагатять «латифундистів» і чиновників, які сидять на бюджетних грошах. На мою думку, головний інвестор села — це 47 мільйонів мешканців України, споживачів продуктів. Якщо збільшаться їх зарплати і пенсії, вони зможуть купувати більше і за вищою ціною. І тоді відновиться сільське господарство. Тому, віддавши значні кошти на соціальні потреби тим само пенсіонерам, уряд зробив добру справу і для розвитку. І надалі потрібно підвищувати зарплати і пенсії. Бо ці кошти не осядуть в іноземних банках, а повернуться в економіку. Нагадаю, не бійтеся вкласти додатковий мільярд в пенсіонерів, бо 90 відсотків цієї суми піде в економіку. Хоча, можливо, саме це декого і не влаштовує: гроші підуть мільйонам потрошку, а не одиницям і багато. Так, із малої миски великою ложкою не зачерпнеш. І коли чую крики деяких про «бюджет проїдання», мені здається, цим крикунам дуже болить, що не їхнього.

Тепер поглянемо на проблеми розвитку ще з такої точки зору: а чи повинна держава фінансувати приватну власність? За Радянського Союзу, коли промисловість вважалася загальнонародною власністю, держава вкладала гроші в розвиток тієї ж вугільної галузі. А потім забирала всі прибутки і якось їх там використовувала. Хто власник, того і гроші. Нині ситуація змінилася. Більшість підприємств є чиєюсь приватною власністю. Шановні власники, ви захотіли бути капіталістами і латифундистами (мати дуже багато землі), будь ласка, хазяйнуйте. Але до чого тепер державний бюджет? Чому держава повинна брати з кишені платників податків чесно зароблені гривні і віддавати їх приватним власникам, які прибутками не поспішають ділитися ні з ким. Тому, гадаю, раз і назавжди держава повинна припинити фінансування приватних підприємств у будь-якій формі. Гроші — тільки в борг, тільки у кредит на загальних підставах. І для державних підприємств теж. Закон є закон, і всі рівні перед ним. І не треба розповідати, як ви турбуєтеся про бідних шахтарів і селян, вчителів і лікарів. Сльози у зв’язку з цими турботами на очах мільйонерів можуть бути лише крокодилячими. І давайте, шановні депутати, нарешті забудемо термін «бюджет проїдання», як дуже хитрий і нещирий.

Є. ШУЛЬГА, історик.

Новомосковськ

Дніпропетровської області.