Доля по-різному відміряє людям щастя: комусь дає з гіркою, комусь — самі крихти. Як-от героїні цієї історії Оксані.
Її дитячі спогади щемливі й нерадісні. Материнської ласки не знала, бо та жінка, що дала життя, в перервах між термінами ув’язнення віддавала перевагу наркотикам і алкоголю. Оксанка запам’ятала, як чужі, незнайомі люди звернулися до мами: «Вас позбавлено батьківських прав. Самі доставите сина і дочку до інтернату?» Мати відповіла «так».
І вони з молодшим братиком потрапили під державну опіку. Не одну ніч Оксанка пролежала з розплющеними очима: мріяла про те, як мама приїде по них, весела й усміхнена, пригорне, поцілує і назавжди забере додому. Тільки не в ту напівзруйновану хату з наскрізними дірами в стінах, без газу, тепла і світла, а в прибрану, як на картинках у книжках. І готуватиме їм смачну їжу, вкладатиме в м’яку постіль, гладитиме по голівці, а на ніч читатиме казки й цікаві історії (бо Оксанка дуже любила вчитися й дізнаватися про щось нове й незвичайне).
Але рідний дім зустрів утікачку з інтернату холодною, вкритою кіптявою, пусткою. Серед хатнього мороку — мати в оточенні людей, схожих на примар. Доньку зустріла байдуже. Та серце Оксанки переповнилося жалем. Здавалося: якщо вона буде поруч — матуся зміниться, отямиться...
Дівчинку повернули в інтернат, аби відгородити від негативного впливу матері. Але вона знову і знову тікала, тягнулася додому: в неопалену хату, де в закутках гуляє вітер і немає радості.
Одного разу Оксана познайомилася із сусідом, який знав про сумнозвісний материн притон і співчував дівчині. Олег став для неї розрадою: міг вислухати, зрозуміти, вдихнути надію. Пояснював, що заради майбутнього треба обов’язково вчитися. Завдяки його словам повернення до державного закладу вже не було для дівчини болісним.
А деякий час потому Оксана відчула в собі незрозумілі зміни. Придивилася до себе в дзеркало — і сумнівів не залишилося: вона чекає дитину. Злякавшись осуду (незабаром усі зрозуміють її стан!), Оксана втекла. Не раз учителі приїжджали до Хмельницького, розшукували її, щоб повернути до навчання. Дуже жаліли напрочуд здібну дівчину, котра могла б отримати гарні оцінки в атестаті, здобути подальшу освіту. Але учениця переховувалася.
Під час профілактичного рейду працівники служби у справах неповнолітніх виявили біглянку за материною адресою. Голодну, змарнілу, без теплого одягу о зимовій порі, її привезли до пологового будинку. Після обстеження дізналися: буде в Оксани двійня. Розшукали і батька малят. Він був вражений новиною. Розгубився: куди ж забирати поповнення — хата недобудована, зарплатня невелика. Навідав майбутню маму. Спільно прийняли рішення: поки вони поліпшуватимуть матеріальний стан і облаштовуватимують сімейне гніздечко, діти тимчасово поживуть у будинку дитини.
Одного дня доля подарувала Оксані двох донечок і... забрала матір. Зійшлися смерть і життя, сльози і радість.
Крихітні істоти з’явилися на світ передчасно, і лікарі своїми золотими руками втримали ниточки їхнього життя. Коли загроза минула, постало питання про підготовку документів для тимчасового влаштування їх до закладу. Однак батьки несподівано заявили:
«Поїдуть донечки додому. Не зростатимуть сиротами при живих батьках. Якось упораємося!»Минуло сім місяців. Дівчатка ростуть і пізнають світ. Вони доглянуті й оточені ласкою найрідніших людей. Оксана все встигає. На добраніч читає донечкам казки і вірить, що вони вже все розуміють. На зиму зладновані запаси з власного городу. Навіть іспити в школі-інтернаті молода мама склала екстерном і отримала атестат про середню освіту. Як дітки підростуть, планує здобути спеціальність. А на Олега щовечора, після роботи (точніше, двох робіт), чекає смачна, дбайливо зготована вечеря у чистій, затишній, хоч і не до кінця зведеній хаті.
Після відвідин цієї молодої сім’ї затишно стає і на серці.
