— Анно Андріївно, згадайте початок. Коли ви зрозуміли, що донька обдарована, і обрали для неї шлях артистки?
— Все почалося з домашніх концертів. Батьки часто просять дитину заспівати чи віршика розповісти. Так і ми. А в три з половиною рочки Алінка заспівала на фестивалі «Буковинська зіронька» (ми з Чернівців). Там же познайомилися з Оксаною Кирилюк, яка стала автором перших Аліниних пісень і першого альбому. З Оксаниною піснею «Дзвоник» поїхали в Київ на конкурс «Бінго». У заключному концерті брали участь багато відомих артистів. І Алінка — чотирирічна рухлива дівчинка з кучериками і виразними оченятками — так усім сподобалася, що її обрали талісманом конкурсу. А Ірина Білик подарувала не лише аранжування та безплатний запис у своїй студії, а й пісню «Рушничок». Дикція тоді в Алінки ще була смішна — співала: «Ой, ушник-ушничок». Відтоді Іра завжди нас підтримувала і допомагала. І, повірте, абсолютно безплатно. Якби не дружба з Іриною, ми, напевне, не продовжували б. Нам було соромно зупинитися.
— Фестивальне життя — чи не завелике навантаження для маленької дівчинки?
— Алінка дуже швидко розвивалася. Вона і зараз виглядає дорослішою за свої десять років. До того ж, на той момент ніхто ще грандіозних планів не будував. У нашій родині не було артистів. Для мене «зірками» були лише ті, що на небі. І коли ми вперше зіткнулися з артистичним життям, це було цікаво. Та коли почалися постійні зйомки, переїзди Чернівці—Київ, з’явилася утома. Навіть ми, батьки, не витримували. Їздили машиною й потягом. Пам’ятаю, була зима, сніг, а ми з Алінкою, з валізкою на колесах і двома пакетами (з іграшками і горщиком) приїхали підкоряти столицю... За два роки об’їздили майже всі конкурси, знімалися в «Ранковій зірці», телепередачі «Велике прання».
— Тобто ви живете тільки проблемами доньки?
— Ми з батьком, Михайлом Михайловичем, стали продюсерами дитини. Спочатку хотіли, щоб цим займався хтось більш професійно. Але тільки в батьків є та велика любов і інтуїція, яка допомагає в роботі. Батько наш юрист. Але татова робота не завдає стільки клопоту, скільки кар’єра Аліни. А я займаюся тільки дочкою. Конкурси, концерти, записи пісень, фестивалі тощо.
— З якими труднощами доводиться стикатися?
— Проблема з українським репертуаром. Проблема — пошити вдалий концертний костюм (працювали з різними дизайнерами, але остаточно поки що не зупинилися на жодному). Та й постійно бути в добрій фізичній формі — для дитини не так просто. Адже нікого не цікавить, який у співачки настрій, самопочуття. «Ваш вихід» — і вперед. Навіть, якщо співачці лише 10 років.
— З ким Аліна товаришує? Як вчиться?
— Це особлива тема. Однолітки Аліну люблять. Минулого року її одноголосно обрали президентом молодшої школи. А батьки ставляться по-різному: кожен вважає, що його син чи дочка краща за інших і може бути «зіркою». Згодна, кожне дитя талановите. Але на мою думку, «зіркою» має шанс стати тільки той, хто працюватиме так, як Аліна. Це колосальний труд. Коли всі діти граються і відпочивають — вона працює. Майже до шостої вечора — заняття в ліцеї. А ще ж уроки зі співів, фортепіано, заняття з хореографії з професійним шоу-балетом. А вчиться Алінка добре. Вона дуже старанна і доволі помислива. Якщо отримує 9 балів, боїться навіть розповісти, сприймає як трагедію.
— Чим виховання дитини, яка робить вокальну кар’єру, відрізняється від виховання звичайної дитини? Адже Аліна — не єдина в сім’ї.
— Старшому синові вже 22 роки. Роман — студент юридичного факультету. Обох дітей люблю, але вони — різні, і вимоги до Аліни і Романа — різні. Дочка більш працелюбна, старанна, відповідальна і дипломатична.
— Чи не занадто ви сувора мама?
— А людину з дитинства треба привчати працювати. Як виховують майбутніх олімпійських чемпіонів? Мало не з колиски — тяжка праця! Просто, доки вони маленькі, про них не пишуть і не говорять, як вони мучаться. А Алінка на видноті, і нас постійно за це сварять: мовляв, ви її мучите. Але ж, якщо дитина буде розбовтана, — з неї нічого не вийде. Тому перш за все повинна бути залізна дисципліна! Я з семи років разом з сестрою працювала з мамою на радгоспному полі. Але чомусь ніхто моїй мамі не казав: навіщо знущаєшся з таких маленьких?.. Ми тяжко працювали. І така само працьовитість закладена в Алінці.
— А Аліна свідомо прийняла це рішення — присвятити себе естраді?
— Дитину неможливо змусити щось робити силоміць! Якщо на неї тиснути — це було б видно і в житті, і на сцені.
— Чого ви найбільше прагнете для доньки?
— Щоб виросла і не зіпсувалася. Щоб була такою ж нормальною, без відчуття якоїсь «зірковості» чи власної надзвичайності.
— А яка традиція чи свято у вашій родині улюблені?
— Різдво. Ми завжди їдемо до бабусі в село. Є така традиція у Святвечір — ходити в гості і носити «запоману» (дарунок) — калачі й кутю. Аліна мріє про цю подорож увесь рік.
Розмовляла Уляна СОФІЙСЬКА.
