А усміхнена Весна запросила на весілля

Мандруючи «передплатними» маршрутами Чигиринщини, я побачила справжнє диво. Встеленою жовтим листям вулицею села Мельників пливла... усміхнена Весна. Вбрана у вишиту сорочку і вишневу корсетку, закосичена вінком і барвистими стрічками, через руку тримаючи «княжий» рушник. Поруч з нею, з вузликом, наповненим весільними шишками, йшла дружка, також одягнена яскраво і красиво. Низько вклонившись, Весна-наречена мовила: «Просили батько і мати на хліб на сіль, а я запрошую на весілля...»

До сільського Будинку культури під’їхав заквітчаний весільний поїзд — кілька «жигулів» та «опелів». Наречених, Таню Заєць та Сергія Євича, привітали і благословили короваєм на вишитому рушнику батьки. Разом з рідними та святково прибраними односельцями, молоді першими зайшли до гарно оформленого залу. На сцені їх зустріли віншувальною піснею свашки — учасниці фольклорного ансамблю.

Тут і відбулося «розписування». Обрядовий староста, вона ж директор місцевої школи Надія Михайлівна Проценко, сердечно привітала шлюбну пару. Обсипаючи молодих зерном, примовляла: «Сиплю на вас жито, щоб довго вам жити», «сиплю на вас гречку, щоб не знали суперечки». Врешті — «сиплю ще й овес, щоб гордився рід ваш увесь!» Нареченим піднесли букет з дубових гілок («щоб молодий був сильний, як дубок»), з кетягів червоної калини та колосків жита.

А потім весілля співало, танцювало й веселилося на подвір’ї у молодої. Від смачних страв угиналися столи, а куховарки все підносили запашні завиванці та крученики, голубці та пироги. У поті чола трудилися старости, частуючи запрошених. Гості здоровили молодих, зичили «діточок, як у небі зірочок», обдаровували подарунками.

Від «Голосу України» Таня та Сергій Євичі одержали на згадку фірмові ручки — щоб писали завжди одне одному єдине слово: «Кохаю!»