Цілком згоден з позицією адвоката Вероніки Деркач, автора матеріалу «Судові справи розглядатимуть», опублікованого в «Голосі України» № 189 за 7 жовтня 2005 року. Там говорилося про те, що ч. 1 ст. 333 Цивільно-Процесуального Кодексу (ЦПК) України в її нинішній редакції не відповідає вимогам Основного Закону.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь і достоїнство, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю: права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, утвердження і забезпечення цих прав і свобод є головним обов’язком держави.

Для забезпечення виконання цих положень Основного Закону 8 вересня 2005 року парламентом України було прийнято закон № 2875-ІV «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України». Названим законом були внесені зміни до деяких законодавчих актів, у тому числі й у ч. 1 ст. ЗЗЗ ЦПК України, що чинний з 1 вересня 2005 року.

Позиція колеги-адвоката Вероніки Деркач, власне кажучи, правильна ще й тому, що деякі норми цього Кодексу передбачають обов’язкову участь сторін і в суді першої інстанції під час розгляду справи по суті, і в суді апеляційної інстанції при подачі апеляційної скарги кожної зі сторін на рішення або визначення суду першої інстанції.

На мій погляд, диспозиція ч. 1 ст. 333 ЦПК України в її нинішній редакції неминуче викличе низку негативних наслідків і для держави Україна загалом, і для кожного з її громадян, з огляду на нижченаведений міжнародно-правовий аспект.

Річ у тім, що Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР було ратифіковано Конвенцію про захист основних прав і свобод людини 1950 року, більш відому як Європейська Конвенція.

З 11 вересня 1997 року і по даний час ця Конвенція відповідно до вимог ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства України.

Частина 1 статті 6 названої Конвенції передбачає, що кожний під час розгляду питання щодо його цивільних прав і обов’язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи протягом розумного терміну незалежним і безстороннім судом, створеним згідно із законом. Невід’ємним елементом цього права є право людини на доступ до правосуддя.

Диспозиція ч.1 ст. 333 ЦПК України в її нинішній редакції істотно обмежує право сторони на доступ до правосуддя в касаційній інстанції, оскільки реальне здійснення стороною цього права залежить... від волевиявлення самого суду.

Однак прецедентна практика Європейського суду з прав людини визначає наступне: «Договірним сторонам (державам—учасникам Конвенції) надається можливість запобігти або ліквідувати порушення Конвенції на національному рівні до того, як ці порушення будуть оскаржені в Суд, однак необхідно використовувати лише ті національні засоби правового захисту, що є ефективними.

Термін «ефективний» щодо способу захисту означає, що цей спосіб запобігає порушенню, припинить його існування або забезпечить адекватне відновлення порушеного права.

Уведене ч. 1 ст. 333 ЦПК України обмеження права сторони на участь у розгляді її справи касаційною інстанцією залежно від волевиявлення цього органу у разі відсутності таких обмежень у суді першої й апеляційної інстанцій фактично означає відсутність права ефективного захисту на національному рівні, передбаченого ст. 13 названої Конвенції.

Одеса.