Стоїмо з товаришем у черзі за хлібом. Звичайна металева старенька будка, замість прилавка — дошка. З віконечка жінка в білому халаті подає хліб. Наша невеличка черга рухається швидко.
Край будки мерзне бабця, збирає «на життя». Хтось дає копійки, і вона молиться за нього Богу та просить здоров’я й благополуччя для нього та його рідних. Хтось на неї просто не звертає уваги, взявши покупку, байдуже відходить.
Я беру хліб, а здачу сім копійок кладу в суху спрацьовану долоню. Бабця автоматично молиться за мене.
У черзі за мною товариш, людина такого ж статку, як я. Він купив хліб, заховав здачу, а з гаманця дістав крупну купюру й подав бабці. Вона розчулено поцілувала йому руку. А мені стало прикро, що дав такий мізер.
Увечері довго не міг заснути, ніяк не йшов з голови випадок зі старенькою. А під ранок побачив ту саму будку, чергу і бабусю. Вона продавала великодушність.
— Чоловіче, що можу запропонувати за твої сім копійок, — зажурилася старенька. Взяла з полиці малесеньку пляшечку і простягла мені, — ось твоя великодушність.
Стаю на коліна, цілую бабусі руку і молюся за неї Господу. Вона ж дивиться на мене і каже: «Бачу, що твоє каяття відверте. За це дам тобі формулу, яка може зробити людей щасливими». І простягає мені золоту дощечку, на якій діамантами написано чарівні слова: «Стався до ближнього так, як хочеш, щоб ближній ставився до тебе!» І тут я прокинувся.
Ось такий філософський сон, привід до роздумів...
Тульчин
Вінницької області.
