Історія нашого села налічує багато століть. І за цей час було все: і комічне, і драматичне, і трагічне. Всі покоління завжди з гордістю казали: «Я — з Петрівського!». І нам є чим пишатися: наші мешканці сильні, працелюбні, завжди прийдуть на допомогу. Проте новий 2005 рік приніс безліч новин у життя нашого села. Якоїсь миті все, що мали, почало занепадати.
До 1990 року в селі було 20 установ, де працювали близько тисячі селян. А тепер залишилася третина, в яких дуже хитке фінансове становище. Скорочується соціальна сфера. Приміром, Будинок культури більше п’яти років не опалюється, бібліотеки вже давно не поповнювалися новою літературою. У місцевій лікарні скорочують відділення, міст через річку Сіверський Донець потребує капітального ремонту. Не в усіх є газове опалення, та й дрова коштують дорого, тож не кожен тепер може їх купити.
Нещодавно селяни Петрівського вийшли на місцевий майдан. Адже напередодні в державних установах знову оголосили про скорочення — у сільській раді, лікарні, Будинку дитячої та юнацької творчості, водоканалі. На черзі — дитячий садок та пожежна частина. Більш як сто мешканців уже стоять на обліку у центрі зайнятості.
На зібранні люди говорили про наболіле. Подумати тільки: наші діти не бачать ані театру, ані якихось інших пристойних розваг. Жах, але в нашому селі вже й наркотики з’явилися, про що раніше навіть подумати боялися. Тому вирішили надіслати листа Президентові з проханням допомогти в збереженні села. Сподіваємося, нас почують.
Петрівське
Балаклійського району
Харківської області.
