У Черкасах в обласному музично-драматичному театрі урочисто відзначено 70-річчя з дня народження знаного українського поета-шістдесятника Василя Симоненка.
Видавництво «Брама-Україна» видрукувало до ювілею двотомне повне зібрання його поезій, прози, статей, сторінок щоденника.
У приміщенні редакції газети «Черкаський край», де працював поет-журналіст, з’явилася меморіальна кімната-музей. На жаль, пам’ятника «витязеві української літератури», як планувалося, не відкрито. Причина — сакраментальна. У Черкаської міськради, котра опікується спорудженням монумента, обмаль на це коштів...
У січні минулого року обласна письменницька організація, творча інтелігенція Черкас і громадськість звернулися до міської ради з пропозицією побудувати до 70-річного ювілею пам’ятник Василеві Симоненку. До слова, ідея втілити у бронзі образ справді народного поета жила давно. Були кілька років тому спроби провести конкурс творчих робіт серед скульпторів та архітекторів, збиралися гроші. Однак через млявість організаторів, байдужість тодішньої влади задумана справа згасла.
Нові надії на зведення монумента улюбленому поетові з’явилися у черкащан після обрання міським головою Анатолія Волошина. І не марно. Не відкладаючи справу в довгий ящик, виконком міськради не лише розглянув у лютому 2003 року вищезгадане звернення, а й ухвалив рішення про спорудження пам’ятника поетові та створення майдану його імені.
Управління містобудування та архітектури міськвиконкому оголосило третій відкритий конкурс на найкращий ескізний проект монумента і майдану імені Василя Симоненка. У квітні того само року журі оголосило переможцем творчого змагання відомого скульптора Анатолія Галяна. Окрилений визнанням, митець із великим натхненням продовжив працювати над удосконаленням свого творчого проекту. Прийняв пропозицію рідних, друзів Поета виліпити його не статичним, у глибокій задумі, а рвучким, експресивним, випростаним на повен зріст.
— Я мав уже досвід створення монументів і скульптурних погрудь видатних діячів української літератури, — поділився Анатолій Васильович. — Зокрема, Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Лесі Українки, Василя Стефаника, Леся Мартовича, Гната Гаватовича. Пишаюся, що мені випала честь зобразити на меморіальній дошці у Львові образ композитора Ігоря Білозора. Таким само дарунком долі вважаю працю над світлим образом безмірно талановитого 28-річного поета, котрий був і є символом національної гідності і совісті, втіленням полум’яного громадянина-патріота...
Після визначення переможця конкурсу міська рада, інтелігенція міста розгорнули збирання коштів на пам’ятник та опорядження майбутнього Василевого майдану. На спеціальний банківський рахунок надійшло близько 70 тисяч гривень.
— Цього, на жаль, було замало, щоб розпочати передбачені проектом роботи, — доповнив Анатолія Галяна головний архітектор Черкас, керівник групи архітекторів з будівництва монумента і майдану, Василь Дмитренко. — На розі вулиць Смілянської і Хрещатик, у сквері, котрий перетвориться на затишний поетичний куточок з бронзовою постаттю крокуючого Василя Симоненка, необхідно виконати великий комплекс будівельних робіт. Лише на початкову фазу реалізації проекту пам’ятника і майдану необхідно щонайменше півмільйона гривень.
За задумом творчої групи новий майдан з пам’ятником Поетові буде озеленений квітучими кущами і деревами, гарно освітлений, навіть озвучений. Із встановлених біля пам’ятника спеціальних пристроїв лунатиме не лише мелодійна музика, а й поезія Василя Симоненка, пісні на його вірші. — Сьогодні ми вже маємо для здійснення цього задуму близько ста тисяч гривень, — поінформував міський голова Черкас Анатолій Волошин.
— На місці, де стоятиме монумент, заклали пам’ятний камінь. Велику надію покладаємо на те, що не лише черкащани, а й уся українська спільнота долучиться до вшанування найяскравішого, навіки молодого сучасного класика нашої літератури.
В одному зі своїх пломінних віршів Василь Симоненко звертався до світу — «гучного», «мільйонноокого», «ласкавого» і «жорстокого». Він просив у нього любові і неспокою простору і сонця, «у думку динаміту».
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам — Все одно ті скарби по краплині
Я тобі закохано віддам.
...Бачу нестримну, по-юнацьки замріяну і натхненну постать Поета, горду його голову, високе чоло, відкрите обличчя. Він вийшов з редакції зі збіркою своїх віршів. Й зупинився, рвучкий і одухотворений, на Майдані, серед молоді...

Черкаси.