Два з половиною роки тому, коли обирали сільських голів, Роману Златковському виповнилося 22 роки. Після закінчення технікуму він працював у своїй рідній Худоліївці контролером-касиром філії Ощадбанку. І заочно вчився «на фінансиста» в Харківському аерокосмічному університеті. Односельці знали його як роботящого, веселого, енергійного хлопця. Тож довго не роздумували, кого обирати «війтом». «Таким, як Роман, завзятим і тямущим, наводити лад у селі,» — міркували худоліївці. У 2002 році Златковський став наймолодшим в області керівником місцевої влади.
Спадщина голові дісталася занедбана. Невелике село, що розкинулося на піщаних грунтах уздовж соснового лісу, ніколи не розкошувало. А відтоді, як голова колгоспу «пішов у Київ у депутати», — то й поготів.
Разом з колгоспом занепали об’єкти соцкультпобуту. У фельдшерсько-акушерському пункті протікав дах і розвалилася груба. У будинку культури та в бібліотеці крізь вікна і двері свистів вітер, а в бурю знесло ще й покрівлю... Приміщення сільради також потребувало негайного ремонту, адже соромно навіть було приймати там односельців і збирати сільських депутатів.
Тож спочатку власними силами причепурили сільрадівські кімнати. Потім Златковський зібрав своїх друзів-ровесників, котрі мешкали в Худоліївці, а також тих, хто навчався чи працював у Черкасах, а на вихідні приїжджав додому. Домовилися разом братися за «вогнище культури». Гуртом взялися до роботи. Добре, що сам Роман і кравець, і жнець, і на дуду грець — уміє елекрообладнання поладнати і будь-яку машинерію полагодити. До того ж він ще й добрий гармоніст. Тому вдалося знайти спільну мову з Валентиною Зубенко, випускницею культосвітнього училища. Дипломований фахівець погодилася працювати директором будинку культури. Взяли на роботу баяніста. Купили магнітофон, мікрофони, встановили світломузику. На вечори в Худоліївку почала приїжджати молодь і з сусідніх сіл...
Одночасно облаштовували ФАП. З приходом нової завідувачки Людмили Дриги переклали нарешті грубу, перекрили дах, пофарбували столярку. «Одна бабуся, — посміхаючись, ділилась Людмила Вікторівна, — прийшла до пункту «по пілюлі» і... роззулася на порозі. «Боюся,— каже, — чалапати в черевиках по тій чистоті...»
— У сільради грошей мов кіт наплакав, — вела розповідь далі завідувачка. — Дещо з будівельних матеріалів ми з Романом Юрійовичем «позичали» у себе вдома. Тихцем, щоб свої не бачили. Тому й обійшовся ремонт усього у 200 гривень.
Чим особливо пишається 24-літній голова села, то це телефонізацією. За два роки йому вдалося виконати заявки на проведення телефонного зв’язку до ста осель. Тепер кожний четвертий будинок у селі з телефоном. А сільська рада ще й з Інтернетом. Роман перший серед своїх колег придбав для роботи комп’ютер і ксерокс.
А ось сільські дороги, яких понад 20 кілометрів, — то головний біль Златковського. Як і водогін. Дуже велику надію покладав Роман на здобуття гранту від міжнародного Фонду соціальних інвестицій. Всі необхідні документи зібрав для цієї інституції. А ось підготувати громадську думку, переконати односельців у доцільності такої співпраці, не зміг. Тому розчаровані були представники фонду, а найбільше сам «війт», коли зустріч з селянами не відбулася. Не зібралася необхідна для кворуму кількість людей...
ТОВ «Агроінвест», яке господарює нині в Худоліївці, заборгувало сільраді майже 40 тисяч гривень за оренду землі. Незважаючи на непоганий цьогорічний урожай, керівники товариства не поспішають розраховуватися з органом місцевого самоврядування. Тому довелося Златковському просити допомоги у стражів законності та правопорядку. Чигиринська районна прокуратура відреагувала на запити худоліївців, й тепер справу про неповернуті борги передано до суду.
Крім повсякденних турбот про благоустрій, мріє Роман Златковський про завтрашній день села. Зокрема, про те, що стане воно популярним центром зеленого туризму. Адже й нині на «тихе» полювання у притясминський ліс з’їжджається навесні і восени маса народу. Худоліївка з її сосновими околицями — «столиця» білих грибів. Місцеві жителі продають їх на автотрасі цілими відрами та корзинами. Цілющий ліс, річка, селянські харчі — добрі принади для «зелених» мандрівників. «А коли газифікуємо оселі і буде ще й комфорт, — розмірковував голова, — тоді кількість бажаючих відпочити «на природі» збільшуватиметься з арифметичною прогресією...»
Черкаська область.
