Для того, щоб заволодіти Золотим руном, сучасному Ясону знадобилося б небагато: об’їздити на круїзному лайнері із приятелями кілька островів близького зарубіжжя, подружитися з місцевими держадміністраціями та вчинити пару-трійку подвигів, замочивши гарпій, що пригрілися по теплих місцях. Але нині йому навряд чи вдалося б здолати хоча б одного мінотавра із чиновницького кабінету. І боротьба, що розгорнулася сьогодні за держпідприємство «Дослідне господарство «Руно» у Криничанському районі Дніпропетровщини, виявилася б стародавньому грекові не по зубах.

Схема банкрутства: купити дорожче, продати дешевше

Останніми роками це колись відоме і прибуткове господарство опинилося на межі банкрутства. До того ж, як свідчить низка фактів, можливо, штучного. Занадто ласим шматком є ці 11 тисяч гектарів чорнозему й найбільший тваринницький комплекс. Усього за два роки — 2011—2012 — у підприємства утворилася кредиторська заборгованість майже в 42 мільйони гривень. По багато місяців не виплачувалася зарплата, накопичувалися податки й інші обов’язкові платежі. Майже 3,5 тисячі гектарів так і не були засіяні!

Як розповіли на підприємстві, в 2011—2012 роках «Руно» працювало з парою відомих в Україні компаній. За цей час із господарства вся вирощена продукція — пшениця, ячмінь, кукурудза, соняшник, ріпак — повністю вивозилася. Компанії-партнери надавали підприємству фінансові кошти й необхідні для ведення господарства товари: пально-мастильні матеріали (ПММ), добрива, техніку тощо. При цьому те, що одержувало від них «Руно», ішло за цінами, що значно перевищували середньоринкові. Так, на звичайній АЗС дизпаливо йшло вроздріб на гривню дешевше, ніж поставлялося в господарство в оптових кількостях.

Досить специфічними є і договори оренди техніки, що надавалася підприємству. Взяти хоча б комбайни: працюють вони не більше чотирьох місяців на рік, тому логічно було б брати їх саме на такий термін. Однак «Руно» нав’язують договори на цілий рік — весь цей час господарство зобов’язане було комбайни зберігати, обслуговувати й платити орендну плату — її сума давала можливість власникові окупити вартість комбайна всього за пару років. Те саме — і з іншою сільгосптехнікою. А саме держпідприємство так і залишалося вічним «безкінним орендарем».

Варто зазначити, що практично вся орендована техніка свого часу була закуплена... самим підприємством «Руно»! Але надалі «цікавим» способом виявилася проданою приватним компаніям — в яких потім її ж і брали під оренду. «Зненацька» в «Руно» була виявлена значна заборгованість з обов’язкових платежів. Після цього техніку забрали й через виконавчу службу продали за «смішні» гроші підприємству, підконтрольному одному з «партнерів» «Руно».

Водночас продукцію самого господарства вивозили за вочевидь заниженими цінами. Наприклад, за вартості в регіоні тонни насіння соняшнику в чотири тисячі гривень господарство одержувало лише 2,5 тисячі. З огляду на те, що за такою схемою було лише позаторік продано соняшнику 2,5 тисячі тонн, господарство (держпідприємство!) недоодержало майже чотири мільйони гривень. І це тільки на одній культурі й за один сезон.

Розорення по-науковому

За словами юрисконсульта «Руно» Олександра Одинцова, договори укладалися безпосередньо самим господарством. Але при цьому можливість відмовитися від їхнього висновку фактично була відсутня. Компанії-партнери вирішували питання на самому верху, у столиці — причому, це стосувалося «співробітництва» з безліччю господарств галузі по всій Україні. Директорам така співпраця просто нав’язувалася.

Два роки роботи за такими схемами призвели до того, що колись прибуткове «Руно» наростило кредиторську заборгованість перед нав’язаними партнерами в 42 мільйони гривень. З’явилися проблеми з орендою техніки навіть на таких кабальних умовах — але ж її відсутність не тільки не давала можливості обробляти тисячі гектарів землі, а й позбавляло роботи багатьох механізаторів господарства. Держпідприємство опинилося на межі банкрутства.

Новий інвестор, як другий подих

Можливо, борговий клубок зростав би й далі, але торік, коли минули строки договорів з колишніми партнерами, на підприємстві змінилося керівництво, з’явився новий інвестор — ТОВ «Племзавод Любомирівка» із сусіднього району, що запропонував вигідний варіант співробітництва, що дає господарству шанс вирватися з ями й почати розвиватися. У квітні минулого року було укладено договір підряду, за яким інвестор взяв на себе всю обробку землі й пов’язані із цим витрати, у тому числі й виплату зарплати працівникам «Руно», задіяним у полі. У господарстві зберігалися робочі місця, будинки і приміщення, все необхідне для заняття основною статутною діяльністю — розведенням овець і свиней.

При цьому третя частина всього вирощеного інвестором надходила в розпорядження «Руно» — цього вистачило і для відгодівлі тварин, і для одержання коштів на розвиток держпідприємства, закупівлі техніки, погашення заборгованості, а також підтримки соцсфери села і для багато чого іншого.

Приклад: узимку позаминулого року господарству було нічим годувати овець і свиней — маючи 11 тисяч гектарів землі, тут були змушені закуповувати зерно для тварин! Цього року таких проблем немає. Крім фуражного зерна, було заготовлено 1200 тонн першокласного сіна й 2500 тонн силосу. Це дало змогу майже вдвічі наростити поголів’я і планувати його подальше збільшення.

Господарство вперше за кілька років змогло реалізовувати продукцію за вигідною для себе ціною, а не на кабальних умовах попередніх договорів. Та й закуповувати все необхідне «Руно» може за ринковою вартістю, а не втридорога.

Окремо інвестор надав значну допомогу в погашенні заборгованості «Руно» із зарплати понад ста працівникам і податків — а їх за два роки накопичилося кілька мільйонів. За рік кредиторських боргів не додалося ні на копійку.

Тепер заздрять сусіди

— Не зазнаючи жодних витрат, наше господарство одержує значний дохід. Такі умови дуже вигідні й дають можливість розвиватися підприємству й підтримувати соцсферу в селі, — впевнений директор «Руно» Юрій Середа. — «Любомирівка» виплатила всі наші борги із зарплати, податків, донарахувань і штрафів — це крім того, що ми одержуємо свою частину врожаю. Вирішилося питання з орендою техніки, збереженням робочих місць механізаторів. Зростає поголів’я худоби — сьогодні вже майже 2,5 тисячі овець і 1,2 тисячі свиней.

Отримавши друге дихання, підприємство змогло активно долучитися до життя сільських громад. Нині у Луговому за свій рахунок поміняли водонапірну башту, торік відремонтували водопровід у Затишному. Займаються ремонтом доріг. Практично всі капітальні й поточні роботи в дитсадку й школі — на плечах господарства. «Руно» фактично утримує амбулаторію, закуповує все необхідне, включаючи ПММ для автомобіля. Допомагає й самодіяльним творчим колективам з організацією виступів, поїздок на різні конкурси. Постійно підтримують ветеранів війни і праці.

Борги завищили в рази

Але водночас партнери-кредитори, котрі відійшли від справ, почали посилену боротьбу з вибивання боргів з держпідприємства, що посміло підняти голову і голос. Керівника господарства не раз викликали «на килим» в академію, де наполегливо вимагали віддати борги. У той же час економісти і юристи «Руно» провели аналіз договорів, що діяли раніше, і переконалися, що значна частина заборгованості з’явилася штучно. А самі вже укладені договори неодноразово перекроювалися — як і акти виконаних робіт, й інші документи. У результаті сума, визначена економістами, виявилася в рази менша, ніж вимагали кредитори.

Викрилося чимало цікавих моментів. Наприклад, одержавши від партнерів п’ять мільйонів гривень за форвардними контрактами — за пшеницю майбутнього врожаю — колишнє керівництво «Руно» з незрозумілих причин виплачувало ці ж п’ять мільйонів різними сумами в той же день... тим, від кого їх щойно одержало. З’ясувалося, що за минулого керівництва первинні бухгалтерські документи зі співробітництва з компаніями-партнерами... безвісти зникли. Зате з’явилося документальне підтвердження — підписаний колишнім керівництвом «Руно» у лютому минулого року акт звірки, у якому зафіксована зазначена кредиторами сума боргу — 42 мільйони гривень.

Нове керівництво господарства запропонувало кредиторам вирішувати питання в судовому порядку, але відповіді чомусь не надійшло. До Дніпропетровського господарського суду було подано позов лише по сумі заборгованості, що стосується оренди техніки — тут усе було більш-менш оформлене й особливих заперечень не викликало. Але й тут цікавий момент: уже на першому ж (!) засіданні 16 січня нинішнього року, що відбулося без представника держпідприємства, суд приймає рішення на користь кредитора — «Руно» мало виплатити понад півтора мільйона гривень.

— В апеляційному суді нам відмовили, — каже юрисконсульт Олександр Одинцов. — Ми просили визнати договори оренди незначними, тому що при сумах у понад мільйон гривень тендер не проводився, умови були для «Руно» свідомо збиткові — але й на це в судах, у тому числі й у Госпсуді Києва, уваги не звернули. Позов під формальними приводами навіть не прийняли!

Сьогодні підприємство готується подавати нову апеляційну скаргу, але зовсім не впевнене в успіху. Юристи, з якими воно працює, негласно заявляють про те, що суди просто не хочуть братися за справи, пов’язані з колишніми партнерами. Зате якщо позови подають останні — то і рішення приймаються на їх користь.

Трудовий колектив залишився в прольоті

У вересні минулого року НААНУ оголосила конкурс на оренду в 25 років цілісних майнових комплексів низки своїх господарств — в тому числі й «Руно», оціненого в сімнадцять мільйонів гривень при кредиторській заборгованості в 45 мільйонів гривень. Розмір орендної плати становив понад 170 тисяч гривень на місяць.

Трудовий колектив підприємства піднявся духом: люди вірили, що зможуть самостійно за допомогою нового інвестора відродити господарство. Знаючи, що на конкурсі їм належить переважне право, вони оформили колективне підприємство й почали готуватися до аукціону. Радість тривала доти, доки працівники випадково (!) не дізналися умови конкурсу й зрозуміли, що шансів перемогти не залишили нікому, крім одного конкретного підприємства.

По-перше, необхідно було одразу внести орендну плату за рік наперед — двох мільйонів гривень у працівників не було. По-друге, протягом десяти днів погасити кредиторську заборгованість — 45 мільйонів. І, крім того, претендент повинен був володіти власним заводом з переробки насіння. Зате все це було у фактично єдиного «готового» претендента.

Трудовий колектив подав у суди позови про обмеження своїх прав і визнання дій НААНУ протиправними — і виграв. У грудні окружний адмінсуд Києва визнав оголошений конкурс незаконним.

Державно-кріпосним землі не бачити

Дуже гостро в Затишному і Луговому стоїть питання земельних паїв. Свого часу «Руно» потрапило в список держпідприємств, чиї землі розпаюванню не підлягають. Тому місцеві жителі, серед яких більшість — працівники і пенсіонери господарства, земельних наділів так і не одержали. І якщо в інших селах люди одержують орендну плату у вигляді зерна й можуть господарювати, та й просто мати додаткове джерело поповнення сімейного бюджету, то тутешні селяни цього позбавлені.

У селах створено ініціативну групу, що побувала на прийомах у НААНУ, Мінагрополітики та інших інстанціях. Але поки що все глухо.

— Люди обмежені у своїх правах, не мають ні землі, ні роботи, ні зерна, — зазначає член ініціативної групи місцевих жителів Федір Третяк. — Землі запасу, з яких мають надаватися наділи по два гектари соціальним працівникам для ведення господарства, здано в оренду. Люди доведені до розпачу й налаштовані рішуче. Понад десять років тривало листування з НААНУ, Кабміном, але звідусіль були відписки: немає такого закону. То прийміть його!

«Руно» погоджується з тим, що для забезпечення потреб тваринництва цілком достатньо було п’яти тисяч гектарів. І не проти інше роздати на паї. У цьому разі знялася б соціальна напруженість у селах, люди самі вибирали б собі орендаря й умови оренди. Але це питання, актуальне для багатьох українських сіл, де також перебувають землі «під забороною», досі законодавчо так і не вирішується — а інших методів сьогодні в Україні немає.

— Чималу соціальну напруженість створює невирішеність питання з розпаюванням землі підприємства, — впевнений голова сільради. — Нинішнє керівництво «Руно» на відміну від своїх попередників розуміє інтереси селян і виступає за розпаювання — адже це питання вирішувати має не воно, а законодавець.

Сильне господарство — вже не партнер?

Сьогодні господарство змушене відповідати на нападки тих, хто намагається обвинуватити його у всіх смертних гріхах. Так, кореспондентові «Голосу України» намагалися довести, що держпідприємство займається незаконною оранкою земельних ділянок. Однак, як з’ясувалося, до цього причетні саме ті... хто саме й заявляв про це кореспондентові.

Можливо, такі дії продиктовані елементарною заздрістю перед нинішніми успіхами «Руно». Але не виключено, що за цим стоїть не що інше, як виконання замовлення тих, кому вигідно, щоб підприємство, як і колись, перебувало в борговій ямі — без перспектив на розвиток, змушене діяти на кабальних умовах. На шкоду інтересів держави, місцевої громади й власних працівників — але на благо нав’язаних зверху «партнерів». Якщо так, то, схоже, війна за «золоте Руно» триває.

Дніпропетровська область.

P. S. Те, як створювалася заборгованість держпідприємства, викликає безліч правових питань, у тому числі, з погляду Кримінального кодексу. Якщо правоохоронці зацікавляться ситуацією, що склалася довкола «Дослідного господарства «Руно», редакція готова надати всі наявні в неї документи.

Думка

— Уперше за останні кілька років ми спокійно зітхнули. Вчасно зарплата — а рік тому по три місяці затримували, — зазначає головний зоотехнік підприємства Федір Бойко. — Керівництво підприємства завжди охоче виписує для людей і корми для свійської худоби, і м’ясо. У господарстві сьогодні багато молоді.

ДОВІДКОВО

ДП «Руно» з 1981 року є дослідним господарством Інституту тваринництва центральних районів Національної академії аграрних наук України (НААНУ). Провідні галузі — рослинництво і тваринництво. Загальна площа земельних угідь господарства становить понад 11,5 тисячі гектарів землі, з яких понад дев’ять тисяч — орні. Господарство є основним репродуктором племінних овець у центральній зоні України. Тип характеризується скоростиглістю й підвищеною м’ясною продуктивністю. У господарстві розводять свиней великої білої породи. По показниках розвитку 81 відсоток свиноматок належать до класу еліта.

Дослівно

— Практично весь бюджет нашої громади формується за рахунок платежів від «Руно», — підкреслює голова Затишнянської сільради Олександр Бугай. — Підприємство охоче відгукується на наші звернення. Чого вартує лише те, що сьогодні воно за свій рахунок забезпечує безперебійну необмежену подачу води в село! Мої колеги із сусідніх сіл просто заздрять — адже у них немає таких великих господарств, готових співпрацювати із сільрадами, вирішувати питання громад.

До речі

Мережа наукових установ НААНУ складається з 183 підприємств, у тому числі 41 дослідної станції, двох науково-дослідних центрів, одного дослідного поля, 125 державних дослідницьких господарств.

Директор «Руно» Юрій Середа (праворуч) і зоотехнік Федір Бойко.

Фото автора.