Тисячоліття тому людина навчилася поєднувати чотири стихії — вогонь, повітря, воду і землю — і створила перший глиняний посуд. З тих пір і донині крутиться гончарний круг.
В історії гончарства майстрами з села Пиріжна, що на Одещині, написані одні із кращих сторінок. І причина — не лише глиняні поклади, якими багата пиріжнянська земля. Витвори місцевих умільців — горщики, макітри, жбанчики — з прадавніх часів побутували в українських хатах і дотепер мають попит. Секрети ремесла у Пиріжній передаються з покоління в покоління. Тут гончарують цілі родини. Наприклад, родина Пантелішиних...
Іван Йосипович — відомий на всю округу майстер. Йому минав тринадцятий рік, коли вперше сів за гончарний круг.
Взагалі-то вся родина Пантелішиних гончарує. Єфросинія Явтухівна — дружина Івана Йосиповича — місить глину для гончарних виробів. Їхній син Григорій заготовляє дрова, котрих треба чимало. Адже перед випалюванням необхідно добре прогріти горна, а готові гончарні вироби висушити і викласти так, щоб вогонь танцював поміж них. Має свої вироби і Ольга, дружина Григорія.
Таємниці дідової майстерності опановують нині онуки — Оля й Володимир. Хлопчик навіть випередив діда: свою першу макітерку створив у десять літ. Дуже йому до вподоби робити горнятка-близнятка. Колись у таких «близнятках», як розповів йому дідусь, жінки носили чоловікам обіди в поле: в одному горнятку — борщ, в іншому — каша.
...Люблять онуки години, коли з-під дідусевої коцюби, якою він подає вогонь поміж вироби, вистрибують веселі іскорки. І твориться гончарне диво.
Одеська область.
