Зростає в сім’ї дівчина. Ясні мрії та сподівання сповнюють серця батька й матері. Як викохати донечку працелюбною, до людей привітною? Сучасні педагоги дають чимало порад, проте звернімося до досвіду наших пращурів, до традицій...
За народним звичаєм дівчинку виховували у великій любові, але змалечку привчали до посильної роботи. Мале дівча приглядалося до вправності матері в домашніх справах і допомагало готувати смачні страви, прибирати, вишивати й прясти. За господарюванням дівчина отримувала й інший спадок — запам’ятовувала безліч приказок, навчалася обрядових і побутових пісень, що співала їй матінка.
Малій доручали доглядати за грядкою квітів під вікнами хати. Тоненькими пальчиками дівча саджало й плекало тендітні паросточки чорнобривців та «грабельок», кучерявих паничів і матіоли. Дівчинці-підлітку довіряли вирощувати на городі «лущик» (низькорослий сорт льону), з якого на Поліссі ткали «серпанок» — надзвичайно тонке полотно.
На Полтавщині живе приказка: «Минув дочці год — готуй у скрині под». Придане дівчинці готували змалечку, в окремій скрині. Про її майбутній статок дбали не лише батьки, а й брати. У скрині мали бути сорочки з грубого та тонкого полотна, скатертини, килими, хустки. Готували сувої полотна для рушників, для пошиття одягу майбутнім дітям. Звичай заздалегідь готувати придане виховував у дівчини глибоке розуміння свого головного призначення в сімейному колі — майбутньої матері, берегині рукотворних цінностей своєї родини.
Марія ГОЛЕЦЬ, педагог-психолог.
