Чемно привітавшись, вона зручно вмостилася на стільці і вийняла із сумочки зшиток документів.
— Чула, що ваша благодійна організація допомагає бідним, — видихнула жінка. — У мене — мала зарплата і троє дітей-школярів. Скоро зима, а їм нічого вдягати. Хлопчики до цього часу бігають до школи у кедах, а в Оксанки вже сукня замала...
Керівник благодійної організації дістала із шухляди аркуш паперу і запропонувала жінці скласти список необхідних речей. А вже через два дні пакунок з одягом було вручено за призначенням. У ньому було кілька дитячих курток, тепле взуття, кофти і навіть батькам спромоглися дещо виділити.
...Якось при вході до одного із столичних магазинів керівник благодійної організації впізнала колишню свою відвідувачку. Жінка жваво торгувала речами, «виплаканими» кілька днів тому. Серед знайомих курток та кофтинок багато було і чужих «подарунків». Керівник організації зробила вигляд, що не впізнала «нещасну», а в самої серце болісно стиснулося: їй дали даром, а вона за ці речі з людей гроші бере.
Минула зима, і в благодійну організацію знову навідалася багатодітна мати.
— Зима вже закінчилася, а дітворі нічого одягати навесні...
— Певно, ви вже всі благодійні фонди взяли під свою «опіку»? — запитала керівник. — Хоча б соромилися продавати те, що отримали задарма!
Але жінка останні слова не почула — кулею вилетіла з кабінету...
Київ.
