Не таємниця, що кожна рослина запекло бореться за своє місце під сонцем, адже для нормального розвитку, крім тепла і світла, необхідний життєвий простір.
Ох цей новий статус!
З народженням улюбленої крихітки я переосмислила життя: це ж скільки пережила моя мама, поки я виросла! Ось учора маля було здорове, а сьогодні щось на ніжці вискочило. «Ти що, занедужала?» — затурбувалася бабуся, побачивши моє перелякане обличчя. «Дивися — прищики, я всю ніч не спала», — скрикнула я, піднісши до неї дитину, яка плакала. «Це типова пітниця. А ще — ти годувала дівчинку полуницею!» — «Я з’їла всього п’ять ягід, і якщо ти думаєш, що це алергія, то помиляєшся!» Інтонація протягом діалогу міняється. «Не кричи! — вибухає бабуся. — Ти ще мілко плаваєш, от не поспиш перші півроку — зрозумієш, що таке мати. А зараз збігай-но до аптеки по череду, а я догляну дитину».
Але на морі не завжди буває штиль: складний процес розвитку особистості супроводжується порушенням гармонії навіть в одній окремо взятій квартирі.
Ату її, ату!
...Крихітці вже чотири роки! Від неї немає жодної хвилини спокою. Гасає, немов блискавка, хоча нещодавно гуляла з дідусем у парку. «Вгамуйся, а то розіб’єш що-небудь!» — сердиться бабуся. «Нехай бігає, краще поїсть», — підключається дід. Донька ще більше активізується і повідомляє, вказуючи на купу іграшок на підлозі: «Тепер я стрибатиму через багаття...» «А давай краще книжку почитаємо», — пропонує чоловік. Але дівчинка не хоче. Регочучи, вона мчить до «багаття», стрибає і, спіткнувшись, падає біля балкона, лише випадково не зачепивши скло. «Ох, як я зараз уліпила б тобі! — кричить бабуся. — Вам байдуже, що в мене болить голова!» Наче якась зла сила керує мною, я підбігаю до доньки і... шльопаю її. Реакція малої приголомшує: «Ти не моя мама, у мене матуся — добра».
Домашня дипломатія
Суботній вечір біля телевізора. «Як ти можеш дивитися таку дурницю? — обурюється бабуся тим, як захопливо її сімнадцятирічна онука переглядає чергову серію американських «Секретних матеріалів». — Уже три години сидиш коло екрана, а я не можу подивитися щось цікаве». «Але ж тут немає постільних сцен, які ти так не любиш!» — парирує донька. Здається, може зчинитися скандал. І я нагадую, що зараз буде «Мелорама» з вашим улюбленим Губіним. «О, це треба подивитися», — пожвавішали бабуся з онучкою. І починається сімейна дискусія про співака...
У пошуках стилю
«Мамо, ти обіцяла піти сьогодні по джинси», — нагадує донька. «Угу», — відгукуюся і «наступаю на горло власній пісні»: фасон, який вона облюбувала, викликає в мене протест: «Ти справді вирішила купувати реперські? А тобі було б дуже красиво в класичних...» — «Хочу реперські!»
Базарна епопея позаду. Щаслива «реперша» крутиться перед дзеркалом. Бабуся ловить момент уколоти: «Раніше такі штани на будівництво посоромилися б надягти...». «Це джинси для спорту», — захищається донька. «Ними добре тротуар підмітати! Висять до самої підлоги». — «Ти нічого не розумієш у моді!». — «Та де вже мені...». «Ну годі сперечатися! Кінець кінцем, мамочко, ти теж була модницею», — нагадую я. «Звичайно, — підхоплює бабуся, — я і тепер не відстаю». І вона, виструнчившись, демонструє модну ходу. Ми регочемо. «Боже, невже, нарешті, у цьому домі всі щасливі!» — дивується чоловік, котрий несподівано увійшов до кімнати.
 
Коментар доктора психологічних наук, професора, викладача кафедри психології Національного педагогічного університету ім. Драгоманова Ірини Сергіївни БУЛАХ:
— Коли в одній квартирі живуть представники трьох поколінь, потрібна особлива увага одне до одного. Величезне значення для взаєморозуміння мають культурний рівень і традиції конкретної родини. У даному разі коригувальну ініціативу повинна виявити мама — вона ближче всіх бабусі. Оскільки підліток ще формується як особистість, у ставленні до старших дуже важливий приклад батьків. Діти, привчені до того, що бабусям уже нічого не треба, не зможуть зрозуміти їх. Тому батьки зобов’язані виховувати в онуків повагу до старших. Але і бабусям іноді варто звертатися за порадою до своєї молодості. І, звичайно, не можна нав’язувати дітям свою модель поведінки.