У Чернігові у роки незалежності постав досить унікальний освітній заклад — Українсько-Російський інститут (філія) Московського державного відкритого університету. Його своєрідною плюсовою візиткою у Поліському регіоні України стало те, що тут органічно поєднуються кращі традиції російської та вітчизняної вищої школи. Адже базова установа — Московський державний відкритий університет — колишній Всесоюзний заочний політехнічний інститут, який по праву вважався одним з провідних вузів Радянського Союзу.
Нині ці традиції збережено, примножено, що дає можливість студентам інституту отримати ґрунтовні знання за прогресивними навчальними програмами, а значить, впевнено себе почувати на ринку праці, бути затребуваними у ринковому середовищі насамперед двох сусідніх держав. Про це та інше ми розмовляємо з професором, членом-кореспондентом Міжнародної академії мінеральних ресурсів, академіком Української академії наук, директором Українсько-Російського інституту Олександром Железняком.
— У світі є близько двох десятків відкритих університетів, — розповідає він. — Їхня головна мета — надавати відкриту освіту, тобто доступну, народну, але водночас якісну, професійну та за різними формами: денною, заочною, дистанційною, екстерном. Студент може вільно обирати способи навчання, переводитись на інші факультети або навіть вчитись на двох факультетах одночасно. З одного боку, це створює певні труднощі для організаторів навчального процесу, а з другого — дає змогу всім бажаючим опанувати улюблений фах. Московський державний відкритий університет має багаторічний досвід у цій сфері. Провідні фахівці МДВУ — постійні учасники навчального процесу в Українсько-Російському інституті. Багато наших викладачів пройшли стажування в університеті. Отже, у Чернігові фактично експлуатуються на високому рівні передові навчальні процеси, програмне забезпечення, навчальна база одного з найбільш рейтингових вищих закладів Росії. Головний підсумковий козир філії — отримання нашими випускниками диплома престижного університету. При цьому вартість навчання в інституті майже у п’ять разів нижча, ніж у Москві. І ця деталь, до речі, спонукає багатьох гомельських, брянських та чернігівських випускників, які бажали навчатися у російській столиці, вступати саме до нашого освітнього закладу.
Спрямованість нашого освітнього закладу, котрий узяв на озброєння славнозвісні Шевченкові рядки «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь», зацікавила Посла Російської Федерації в Україні Віктора Степановича Черномирдіна, який, до речі, теж свого часу закінчив МДВУ. Тож він по-справжньому опікується чернігівською філією своєї «альма матері». Посол уже кілька разів бував у стінах Українсько-Російського інституту, виступав перед його студентами та викладачами. Він погодився очолити піклувальну раду освітнього закладу. Днями відбулася приємна подія у житті нашого вузу — Віктор Степанович вручив у Чернігівській міськраді десять іменних стипендій кращим студентам інституту. Великий подарунок — щойно видані твори Олександра Пушкіна — отримала з рук посла наша бібліотека.
— Сьогодні великим плюсом будь-якого вузу є підготовка фахівців, які будуть затребувані на виробництві, в управлінських структурах. Чим у цьому плані можете похвалитися?
— Ми враховуємо реалії нашого життя і вносимо відповідні корективи у процес підготовки молодих спеціалістів. Спочатку здійснювали навчання за досить поширеними спеціальностями, наприклад «юриспруденція», «економіка та управління», «світова економіка». Зараз у нас з’явилась нова спеціальність, на яку вперше оголошено набір абітурієнтів у цьому році — «муніципальне та державне управління». В органах місцевого самоврядування, владних інституціях відчувається брак кваліфікованих кадрів. Сподіваюся, що незабаром ми випустимо добре підготовлених економістів, фінансистів для майбутньої роботи в міськ-, райвиконкомах, інших державних установах, органах місцевого самоврядування.
Приємно, що торік запити на наших випускників прийшли з Харкова, Дніпропетровська, Києва. Виправдала себе схема підготовки спеціалістів «під конкретного замовника», яку ми запровадили кілька років тому. Її суть полягає у тому, що вже з другого-третього курсів денної форми навчання надсилаємо потенційним роботодавцям резюме наших студентів. Потім з’ясовуємо, які вимоги у конкретної установи, організації до своїх працівників, що вони повинні знати та вміти, і вже готуємо спеціалістів під конкретні робочі місця.
— Олександре Васильовичу, як правило, чи не найголовніша проблема кожного молодого вузу — формування дієздатного педколективу...
— Одразу зазначу, що період становлення фахового колективу інституту протягом кількох років відбувся. Нині навчальний процес забезпечують 100 висококваліфікованих викладачів. Серед них 45 доцентів, кандидатів наук, п’ять професорів, докторів наук, членів різних галузевих академій. Навчально-консультаційний центр інтелектуального розвитку при інституті дає можливість студентам набути навички швидкого читання, пройти тренінги для розвитку пам’яті, спостережливості, підвищення інтелекту. Діють підготовчі курси. Маємо чудову бібліотеку, у фондах якої налічується 15 тисяч науково-методичних посібників.
— Мабуть, окрім успіхів, про які ви говорили, інститут має також і труднощі?
— Функціонування такої структури, як наша, у правовому полі України постійно відчуває проблему відсутності достатньої нормативної бази. Міністерство освіти та науки України, особисто міністр В. Кремень приділяють багато уваги вирішенню цього питання. За їх ініціативою ще в січні 2003 року між урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів України було підписано відповідну угоду про взаємне створення та функціонування філіалів вищих навчальних закладів на території двох держав.
Але до цього часу відсутній реальний механізм їх легалізації та подальшої діяльності в Україні. Ця проблема загалом стосується й освітніх філій інших іноземних держав. Тому ми стикаємося з таким парадоксальним явищем, коли наш заклад, який займається виключно навчальною діяльністю та, по суті, є неприбутковим, сплачує податок на доходи та ПДВ. Тобто ми фактично поставлені на один щабель з фірмами, що, як то кажуть у народі, діють за принципом «купи-продай». Зрозуміло, що такий стан речей не йде на користь справі.
Все-таки сподіваємося, що нашими зусиллями та за сприяння Міністерства освіти і науки України ми зможемо побороти ці негаразди. Адже своєрідним девізом маємо один із улюблених висловів В. Черномирдіна — «вперед і прямо». У перспективі — впровадження найближчим часом дистанційної форми навчання з використанням найпередовіших інформаційних технологій. Технічна база вже є —встановлено систему супутникового зв’язку. Маємо відповідні плани щодо екстернату.
— Бажаємо вам подальших успіхів та вагомих наукових результатів.
— Дякую.
Інтерв’ю провів Сергій ПАВЛЕНКО.
Чернігів.
