Сини і дочки стежили за матір’ю, чи, бува, не заподіє їм якогось лиха...
У світі майже дві тисячі дитячих сіл, де знайшли притулок мало не 40 тисяч сиріт. У Польщі є три таких села (вьоски). Ми завітали до одного з них. У місті Красніку (Люблінське воєводство) розмістилися веселим гуртом охайні будинки. Тут свої вулиці, культурний центр, адміністрація, спортивні майданчики, зелена зона. Ось уже протягом 13 років у кожній оселі мешкають мама (матка) та шестеро дітей від року до шістнадцяти. Ще вчора вони були сиротами, а нині мають власний дім.
Матуся Ліда (на польський манер — Лідка) створила особливий затишок для чотирьох діток і дуже цим пишається. Крім власне неї, з дітьми займаються два педагоги, психолог, раз на тиждень приходить педіатр, а коли мама у відпустці, її підміняє «тьотя».
Директор Войцех Щепщинський зі своєю дружиною (вона психолог) та двома доньками мешкає в самому центрі «села». Він не лише адміністратор, а й старійшина поселення. Мамам переважно від 30 до 40 років, вони сповнені сил та енергії. Щоправда, якби українські селянки, матері великих родин, зазирнули до Лідчиного помешкання, то погодилися б доглядати й виховувати й більше дітей. Бо з такою побутовою технікою домашня праця видається святом. Щомісяця господиня отримує добру зарплату та видатки на утримання родини, за які звітує чеками із супермаркету. За покупками їздить на власній машині, гроші на яку може заощадити із заробітку. На багатодітну матір-виховательку чекає також чимала пенсія.
Не терпілося почути відповідь і на дуже делікатне запитання: а якщо в молодої жінки з’явиться коханий чоловік? Це не біда, пояснив пан Войцех, головне, щоб його прийняли діти, щоб не відчули себе покинутими, щоб усі стосунки були чесними. За 13 років лише дві жінки залишили вьоску, нині в ній 14 матерів з дітьми.
До речі, щоб бути мамою в такому селі, треба вчитися. Цілий рік. І під час створення родини психолог довго та докладно придивляється до кожного. Лідка розповіла, що в перші дні «її» сини та дочки недовірливо стежили за кожним її кроком, боялися, чи, бува, не заподіє їм якогось лиха. Коли запалювала конфорку на газовій плиті — ховалися під стіл. Малі були такі нажахані, ніяк не могли повірити, що хтось до них щирий, хоче їх приголубити, пригорнути. Бо досі до них ніхто так не ставився. Разом вони вже два роки, і вочевидь зріднилися.
Пан Войцех розповів, що нині в Польщі 70 тисяч соціальних сиріт, і тому дуже важливо розбудовувати мережу ось таких вьосок, що входять до всесвітньої мережі «SOS». Фінансує їх наполовину цей фонд, наполовину держава та приватні благодійники. Фундатором першого такого осередку для дітей у 1949 році став австрієць Герман Гмайнер. Його батько не повернувся з війни, і мама сама ставила дітей на ноги. А згодом самому Германові довелося замінити і батька, і матір своїм братикам та сестричкам... Так, то були складні часи. Нині вони — не кращі. Днями гості з українського міста Бровари, що на Київщині, вивчали досвід Красніка...
Хмельницька область.
