Історії козацьких полків доби Гетьманщини начебто присвячено чимало наукових студій відомих істориків. Водночас поки що бракує монографії, яка узагальнила б надбання попередників, показала історичне значення козацьких формувань у становленні державності України, захисті її від посягань ворогів. Очевидно, це важливе завдання поки що неможливо якнайкраще реалізувати без грунтовного вивчення багатьох складових зазначеної теми.
Полковий устрій колишньої Гетьманщини як унікальне явище у цьому зв’язку активно досліджують сучасні науковці. Помітні успіхи в цій справі має історик В. Кривошея, який позаминулого року в київському видавництві «Стилос» видав книги «Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків», «Генеалогія українського козацтва: Білоцерківський полк». Щойно побачили світ дослідження О. Дана «Козацтво Брацлавщини у боротьбі за свободу і незалежність (1648—1676 рр.)» та П. Аброскіна, В. Кривошеї, О. Стасенка «Київщина козацька: люди і долі» (обидві — видавничий дім «Стилос»).
Одразу зазначимо, що згадані книжки дають добру поживу для складання певних уявлень про добу Гетьманщини, великий фактаж для генеалогічних студій, вивчення біографічного шляху відомих старшин. Опубліковані дослідження також рясніють тисячами прізвищ козаків, отаманів, сотників, полкових урядовців, які зафіксовані у документах. Мабуть, з цих причин практично кожному читачеві удасться знайти якусь деталь, сюжетну лінію, що дасть поштовх для заповнення «білої плями» у власному родоводі. Видання упорядковано за простою схемою — автори подають знайдений ними матеріал у формі переліку полкової, сотенної старшини, конспективних фрагментів про ту чи ту особу, викладають власні версії родоводів окремих старшин. На жаль, викладу часом бракує послідовності, систематизації фактажу. Так, у розділі «Переяслав — місто полкове» останньої книги натрапляємо не раз на персон, які жили і діяли невідомо в якому часі («... Дячок успенський Яків Філановський був (коли? — Авт.) козацького роду м. Кобижчі» (стор. 12), «найбільшим козацьким селом було с. Скопці, в якому нараховувалось 70 дворів козаків, з них 19 належали до 3-ї статті. Отаманом тут був (коли? — Авт.) Федір Бойко...» (стор. 29) тощо. Звичайно, через подібний недогляд згаданими даними важко скористатися наступним дослідникам. На стор .20. «Київщини козацької» написано: «Маємо інформацію про те, що архієпископ чернігівський (1697—1711), а потім митрополит тобольський (1711—1715) Іван Максимович (...) раніше був осавулом полковим комонного полку Іллі Новицького (? —1680—1694—?)». Ця сама версія повторюється на стор. 67 у викладі родоводу Максимовичів-Васильківських. Насправді відомий церковний діяч і письменник, будівничий Чернігівського колегіуму Іоанн Максимович, про якого є багато літератури, після закінчення Києво-Могилянської колегії викладав у ній, потім став ченцем і з 1681 по 1695 рр. був намісником Брянського Свенського монастиря, підпорядкованого Києво-Печерській лаврі. Полковим осавулом, а потім охотницьким полковником став його брат.
До названих вище книг, зрозуміло, можна зробити чимало доповнень, зауважень. Адже вони не претендують на остаточність, це — швидше ескізи до майбутньої картини. Але приємно, що робота в цьому напрямі наполегливо ведеться. Вона стає серйозною основою майбутніх узагальнень.
Чернігів.
