Рисове зневоднення

Перший заступник голови маріонеткової Ради міністрів АРК Рустам Теміргалієв розповідає про модернізацію артезіанських свердловин і пробиття нових для задоволення потреб земляків у воді. Та от у чому біда — запаси підземних вод там досить обмежені. А малі річки, воду з яких скеровують до каналу, влітку майже пересихають. Сам Теміргалієв у інтерв’ю телеканалу Росія 24 відверто визнав, що це дозволить додати максимум двісті тисяч кубометрів Н2О на добу, або 73 мільйони кубометрів щороку. А такі обсяги, зрозуміло, компенсують лише мізерну частину з тих 1—1,7 мільярда кубометрів води, які надходили сюди з Північно-Кримського каналу.

Водогони у селах та містах окупованого півострова, може, й не пересохнуть остаточно. Але без такого «допінгу» кримці втратять дві третини врожаїв зернових та овочів, і повністю — рисівництво. Для вирощування цієї культури чеки треба спершу заливати водою, а цистернами їх не заповнити.

Хоча деякі російські засоби масової інформації і тут дурять обивателів, подаючи новину у «кривому дзеркалі» так, наче від цього більше втратить Україна. Через анексію Криму вона нібито буде приречена тільки імпортувати рис за валюту. А скидати дніпровську воду до Чорного моря — то, мовляв, узагалі «варварство» й невиправдане розбазарювання природних ресурсів. Проте кремлівські агітатори, як і в численних випадках до того, звично видають бажане за дійсне.

 

Правда у тому, що Україні рису власного виробництва ніколи не вистачало. Фахівець з рисівництва, доктор сільськогосподарських наук Раїса Вожегова підрахувала: для задоволення норми споживання у чотири кілограми на душу населення нам треба збирати 292 тисячі тонн рису-сирцю, а маємо в середньому близько 86 тисяч тонн на рік. І частка кримського рису-сирцю — це 55,2 тисячі тонн, тобто не сто відсотків, а майже дві третини. Ще 30,8 тисячі тонн постачають на внутрішній ринок аграрії Херсонщини та Одещини, котрі готові у лічені роки наростити виробництво «білого золота», і компенсувати втрату частини врожаю.

— Якщо кримський рис на ринок не надходитиме, ціни на рисову крупу можуть зрости. Але це означає, що аграріям південних областей стане вигідно збільшувати площі під культурою. До того ж рис і так прибутковий: у найгірші роки рентабельність його вирощування сягає 25 відсотків, а в кращі — і до ста відсотків доходить. От і ми створюємо нові чеки: торік під них відводили 1300 гектарів поливних земель, а нинішнього року — вже 1800. Та й інші виробники свого шансу не оминають: рис тепер вирощують не тільки в Скадовському та Каланчацькому районах області, а й у Голопристанському. Якщо ж використати під рисові плантації так звані поля-супутники біля зрошувальних каналів та відновити всі занедбані після ліквідації колгоспів та радгоспів системи, площі під рис на Херсонщині протягом трьох років можна розширити майже у півтора разу — з нинішніх 12,5 тисячі гектарів до принаймні 18 тисяч, — переконаний директор Інституту рису НААН України (Скадовський район), кандидат сільськогосподарських наук Володимир Дудченко. — Чималі резерви для цього є і на Одещині.

Керівники сільгосппідприємств та науковці Херсонщини в один голос кажуть: за умови використання нових технологій і високоврожайних сортів, Україна має можливість у стислий термін не тільки наростити площі для повного відшкодування втрат кримського рису, а й помітно збільшити врожаї. Була б тільки вода: адже кожен гектар рисового чеку «випиває» її аж тридцять тисяч кубометрів за сезон. Та води у нас досить, а чи вирощуватимуть рис у Криму — то питання. І, до слова, тій же Російській Федерації буде непросто забезпечити рисом населення окупованого півострова: виробництво цієї культури на території РФ так само не покриває потреби у рисовій крупі, як і в Україні.

 

Якщо скоротити поставки дніпровської води до Криму, її вистачить для розширення «материкових» площ під вирощування рису, ще й залишиться. І скидання цього істотного залишку в Чорне море буде не «варварством», а справжнім порятунком для дельти Дніпра. Нині вона перетворюється на болото — русла притоків головної української річки заносить шаром мулу, нерестові озера та єрики забиті гнилими водоростями, основний суднохідний фарватер треба постійно чистити, аби він не змілів до такого стану, що суховантажі по ньому ходити не змогли б. Для задоволення потреб Криму в питній воді Каховська ГЕС зменшує скидання води з верхнього б’єфу, й накопичує її у рукотворному морі. А екологи й фахівці з управління «Херсонрибоохорони» просто криком кричать: створення умов для природного нересту риби потребує паводку, тоді як ГЕС у посушливі роки обмежується скиданням всього 700—1,2 тисячі кубів води на секунду замість мінімально необхідних 2—2,4 тисячі кубів.

Захисники навколишнього середовища з цього приводу регулярно зверталися до уряду, керівників держави, та відповідь завжди була одна: риба не головне, бо Крим потребує води. То, може, пробив час переглянути пріоритети і підвищити обсяги скидів у пониззя Дніпра, аби річка перестала замулювалася, і в ній відновилося повноцінне життя?

А якщо вже Росія самовпевнено береться забезпечувати основні життєві потреби населення на захопленій території, то нехай відшкодовує втрати, що їх завдає екології Північно-Кримський канал. І платить за цінний природний ресурс, скажімо, стільки ж, скільки пересічні українці на півдні платять за куб води з водогону — в середньому десять гривень, або один долар США. Керівництво РФ же не питає згоди України, коли самочинно й необґрунтовано підвищує вартість свого газу до 485 доларів за тисячу кубометрів. То чому Україна має діяти інакше у випадку з оплатою послуг каналу і не вимагати за цінний природний ресурс більше, ніж росіяни з нас хочуть отримати за голубе паливо? Без газу прожити можна, а от спробуйте-но прожити без води!

Херсонська область.