На що сподіватися?
Коли березневі ціни на цукор поповзли вгору, це насторожило покупців. Тоді ми розповідали, що лише за тиждень солодкий пісок додав у вартості майже гривню за кілограм, і середня ціна у Хмельницькій області наблизилася до семи гривень.
Хоч як прикро, а неприємні тенденції виявилися доволі стійкі. З квітнем прийшли нові, ще вищі ціни на низку товарів. Тепер вартість цукру коливається в межах від десяти до дванадцяти гривень за кіло. Чого далі очікувати?
Відповідь на це запитання спробуємо знайти на бурякових полях. Адже саме там нині «засівається» осіння вартість. Якою вона буде?
На нерентабельність буряку ніхто не скаржиться
У Красилівському районі товариство «Житниця Поділля» одне із тих, що всерйоз має намір розвивати буряківництво. Хоча минулорічна спроба виявилася не особливо вдалою. Тоді буряки посіяли на 640 гектарах, зокрема, в обробіток ввели доволі проблемні площі. У підсумку на окремих кращих ділянках врожайність сягала 580 центнерів з гектара, а загалом зібрали в середньому по 400 центнерів. За теперішніми мірками — не найвища планка.
Та це не налякало. Навпаки, нинішньої весни посівні площі збільшили вдвічі. А оскільки і насіння закупили найкраще, і для поліпшення родючості грунтів зробили чимало, то сподіваються, що середня врожайність буде не менш як п’ятсот центнерів з гектара.
Проблеми, що робити із вирощеним, кому і за якими цінами здавати сировину на переробку, господарство не лякають. Адже воно входить до складу холдингу, котрий має свої цукроварні. І це означає, що знято одвічний конфлікт, який існував між аграріями та переробниками.
У товаристві імені Черняховського, що в Ізяславському районі, на буряки теж не скаржаться. Керівник господарства Олег Кондратюк зізнається: «Хоча тепер вважають, що одними з найвигідніших культур є соя, кукурудза та пшениця, і до буряку сміливо можна застосовувати таке визначення». На запитання, чи не страждає господарство від стрибків цін на ринку, криз перевиробництва цукру, відповідає відверто: здають на цукрозавод буряк як давальницьку сировину, а потім покладаються на виробничників — і у питаннях формування цінової політики, і реалізації готової продукції. Тож якщо нині товариство має 2,2 тисячі гектарів буряків, то не проти з часом збільшити солодкий лан у кілька разів.
Зиск є і без дотацій
Схожих поглядів притримуються практично у всіх бурякосіючих господарствах. Причому на державу не розраховують. Торік область просила Мінагрополітики підтримати буряківників дотацією у розмірі тисяча гривень за посіяний гектар. Та солодкі корені не дотували. Про таку допомогу нинішнього року вже ніхто й мови не веде. Схоже, секрет розвитку буряківництва зовсім не в дотаціях. Ще пару місяців тому на Хмельниччині прогнозували, що під цю культуру в області буде відведено 38 тисяч гектарів. Але по завершенні посівної з’ясувалося: площі розрослися до 44,5 тисячі гектарів. Порівняно з минулим роком — це на 17 тисяч гектарів більше.
Важко припустити, що хтось із орендарів, а це переважно потужні компанії, сіяв цукристі, щоб отримати збитки. Кожен хоча і дуже обережно, та все-таки прораховує свою вигоду. І у тих розрахунках не обійтись без такої складової, як вартість цукру. Виходить, теоретично вона визначена наперед. Але чому ж протягом року відбуваються такі шалені стрибки від п’яти-шести гривень за кілограм до десяти-дванадцяти? І, можливо, ще й це не межа.
Було, відповідь намагалися шукати у площах посівів, і обсягах зібраного врожаю. Справді, минулий рік виявився аж ніяк не рекордним за цими показниками. Вважалося, після кризи перевиробництва цукру в 2012 році аграрії та переробники свідомо пішли на згортання виробництва. Два роки тому на Хмельниччині було посіяно 55 тисяч гектарів буряків і зварено 233 тисячі тонн цукру.
Такі запаси ані продати, ані з’їсти не змогли. На початок 2013-го в області зберігалося майже 150 тисяч тонн перехідних запасів. І це при тому, що потреба в цукрі як безпосередньо для споживачів, так і для всіх галузей переробки краю, всього 60 тисяч тонн. Отож решту просто не було куди подіти. Ось тоді ціни на цукор просто обвалились.
Споживачам — на радість, галузі — на шкоду. Приміром, Шепетівський цукровий завод торік не запускали. Певне так, штучно зменшуючи обсяги виробництва, цукровари намагались підняти ціну. І, зрозуміло, свої статки.
Чи вдалося змінити ситуацію на солодкому ринку, можна судити по нинішніх вартостях. Та при цьому важко говорити про дефіцит чи навіть обмеження споживання солодких кристалів. Виходить, «зайвий» цукор зовсім не завада підвищенню цін? І тому посівні площі зростають. А шепетівчани знову готові запускати виробництво.
На ті самі граблі
Мимоволі хочеться запитати: невже цукровари свідомо стають на ті самі граблі перевиробництва? Невже не бояться чергового обвалу цін?
У цьому контексті не можна не згадати про встановлення квоти на виробництво цукру для внутрішнього споживання. Кілька років поспіль для Хмельниччини відповідний показник коливався у межах 150 — 160 тисяч тонн. А тепер, як повідомляють в обласному департаменті агропромислового розвитку, планку піднято до 194 тисяч тонн. Нагадаємо, що область потребує для споживання втричі менше. І про те, що існують договори на поставки для регіонів, які не займаються цукровиробництвом, поки що не йдеться. То невже знову закладаються основи для нової кризи перевиробництва?
Навряд чи. Це тільки зовні здається, що у цукровій галузі панує повний ціновий і плановий хаос. Насправді важко уявити, щоб такі потужні гравці ринку, як цукровики, котрі практично поглинули значну частину господарств, що займаються буряківництвом, могли б дозволити собі таку, м’яко кажучи, безвідповідальність у веденні власного бізнесу. То хто і що підштовхує цукрові ціни то вгору, то вниз?
Це вже одвічні запитання. І вже одвічно на них немає чітких відповідей. Як і на те, скільки коштуватиме цукор у магазинах вже через місяць.
Ще у лютому в парламенті було зареєстровано законопроект, котрий мав би відкрити шлях на вітчизняні ринки привізному цукру. Як складеться доля документа, важко передбачити. Але проштовхування такого імпорту свідчить про одне — надто вигідним є солодкий бізнес. Настільки, що навколо нього практично ніколи не припиняються свої, внутрішні ігри. Їх не видно ні з бурякових полів, ні з іншого боку прилавка. Хитросплетіння різних ходів дають змогу монополістам отримувати бажані прибутки. І складається враження, що коливання ціни — це лише окремі ходи у цій грі.
Хмельницька область.
До речі
Коли ситуація на ринку доходить до певної межі напруження, вже традиційно у справу починає втручатись уряд. І тепер, щоб уникнути подальшого зростання вартості, Мінагрополітики пропонує провести додатковий продаж цукру із запасів Аграрного фонду за зниженою ціною — близько дев’яти гривень за кілограм. Такі інтервенції виправдані, особливо коли спостерігається дефіцит продукту. Але чи вдасться стабілізувати ціну надовго, сказати важко. Спрогнозувати, скільки коштуватиме продукція нового сезону, не беруться навіть її виробники.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
