Юхимії Василівні Левицькій — 104 роки. Вона зустріла нас, сидячи на ліжку, запитанням: «А хто це прийшов?» Далі розмова потекла, наче пісня: трохи суму, трохи гумору. І повела нас бабуся Юхимія крутими стежками свого дитинства, юності, зрілості.
Школа дала сільській дівчині міцні ази науки. Юхимія «на льоту» схоплювала премудрості навчання, а цупка від природи пам’ять відкладала на свої полички корисний матеріал. Тривалий час працювала завідувачкою ясел, пізніше — нянею. Була народним засідателем Кодимського райсуду. Але зазнала й нелегкої праці на колгоспному полі з ранку до ночі. Саме ця каторжна робота, за яку давали тарілку кулішу на день, і допомогла Юхимії вижити у лихоліття голодомору. Вдавалося принести якийсь харч і у велику родину Муканів (їх у батьків було п’ятеро). І донині живі та здорові ще три сестри Юхимії — 1916, 1918 та 1925 років народження. Може, в цьому є і її заслуга...
А долею семи дітей Юхимії Левицької фатум розпорядився по-своєму: уцілів тільки син Іван, сім’я якого живе в селі Будеї Кодимського району і доглядає бабцю Юхимію на схилі літ.
— Мама в нас працьовита, — каже Іван Тарасович. — У молоді роки була «стаханівкою», її добре знали і шанували в районі та області. А красуня була!..
Ще два роки тому бабуся Юхимія сама поралася по господарству, працювала на городі. А коли сину стало нелегко навідуватися до маминої садиби, переїхала до нього. І хто знає,  якби не прикра травма (пошкодила ногу) та якби ще й очі не підводили,  може, й донині давала б собі раду. Не звикла Юхимія Василівна до сидячого життя: завжди трудилася. Коли в тридцять сьомому її чоловіка Тараса Костянтиновича разом із 44 односельцями було репресовано, всі клопоти лягли на її жіночі плечі. Сама «косила, возила й снопи в’язала» і всіх запевняла, що добре живе. Багато чоловіків сваталися до красуні Юхимії, та вона так і залишилася вдовою, не ощаслививши нікого і не давши жодних шансів на пересуди.
Не втрималася від запитання про секрети довголіття.
— Які там секрети! Колись були і люди здоровіші, і дисципліна міцніша, — ділиться своїми роздумами бабуся. — Що кому призначено, те й буде.
Так і живе Юхимія Василівна: із сумлінням, чистим перед Богом і людьми. У свої 104 роки не перебирає їжею, інколи не відмовляється й від чарки горілки. А понад усе цінує родинне тепло.
Кодима 
Одеської області.