А вони чекають

Я маю гарну родину: маму й тата, двох бабусь та дідусів, тітку й дядька, двоюрідних братика Микиту та сестричку Даринку. Але мене хвилює доля тих дітей, яких покинули батьки. Ці люди забули про священний обов’язок виростити дитину фізично і духовно здоровою, дати їй освіту. Кинуті напризволяще діти часто перебувають у конфлікті з законом. А починається все з батьківського порога.

...Теплого сонячного дня я їду в електричці, за вікном пробігають чудові краєвиди, височіє блакитне небо. І раптом — із сусіднього вагона линуть звуки пісні, дитячої пісні «Тумани, тумани, верніть мені маму...».

Чому на вулицях наших міст так багато жебраків, особливо дітей? Дорослі пливуть за течією, не справляються з життєвими проблемами, пиячать, опускають руки й самі опускаються на дно. А дітей власні батьки женуть на вулицю жебракувати.

Я багато читала про дітей, які живуть у притулках. Їх покинули. Мені дуже прикро нагадувати дорослим про те, що їхні діти мають право на батьківську любов, захист та піклування. Якось прочитала про дівчинку Варю, котра кожного дня молиться іконі святої Варвари, діти так і прозвали її Варка-великомучениця. Вона, як і тисячі таких дітей, чекає на свою маму. І тільки уві сні її мрії справджуються.

Мені дуже хочеться, щоб усі покинуті діти знайшли родину, щоб їхні сумні оченята знову засяяли радістю. Держава багато робить для цих дітей: діють дитячі притулки, центри духовного відродження, деякі люди бажають узяти в свою сім’ю кілька таких дітей. Але кинутих дітей значно більше. І вони чекають... Їм потрібна материнська любов. І жодні центри духовного відродження не вилікують травму, що її діти отримали від тих, хто має щодня дарувати щастя та любов.

Красноармійськ 

Донецької області.