Недарма кажуть: у кожного села, навіть у двох сусідніх, різні добробут, звичаї, обряди, своє неповторне обличчя.
І залежить все це передовсім від громади.
Заповзятливі,тому й заможні
У мальовничому козацькому селі Білозір’ї, що на Черкащині, й досі всю його територію поділено, як колись, у давнину, на сотні. Їх тут аж двадцять чотири. Тож коли ви зупинитеся на вулиці села і запитаєте, як знайти, скажімо, Петра чи Степана Чмиренків, чемний білозірець уточнить: «А з якої вони сотні?»
А ще Білозір’я славиться тим, що люди тут мешкають не лише працьовиті, а й вельми моторні, заповзятливі і метикуваті. Здавна вони навчилися добре господарювати. І не гірше — ярмаркувати. Причому не тільки у своїй окрузі, а й за тридев’ять земель. Продають не лише яблука, груші чи цибулю. А й усе, що майструють, бондарюють, словом, ремісникують у кожному дворі. Приміром, змалечку, тільки малий білозірець зіпнеться на ноги, його найперше вчать в’язати. Тільки не шарфи чи кофтини, а... віники. Давній місцевий промисел передається тут із покоління в покоління.
Знамениті міцно в’язані білозірські віники з китайського проса, які продають на базарах від Бреста до Камчатки, «побудували» у селі не одну нову вулицю добротних осель. На московських торговицях, де з віниками, соняшниковим та гарбузовим насінням мають постійну «прописку» підприємливі й бідові білозірці, завжди жартують: «Ви ніколи не чули про Черкаси? Та це ті, що під Білозір’ям!» Одна лише згадка про велике українське село викликає у мешканців російської столиці повагу. Популярний московський композитор Олександр Морозов навіть літню «резиденцію» тут собі придбав.
Будинки у селі під сосновим лісом ошатні, просторі. Найчастіше з великими, пофарбованими у яскравий жовтогарячий колір, віконницями. Вулиці, а їх тут 55, широкі, з добротними зеленими парканами. Загальна довжина вулиць, по-місцевому, сотень, — 132 кілометри. Площа села — 1186 гектарів. Та й іншого всього у Білозір’ї з козацьким, так би мовити, розмахом. Населення — 9 тисяч з гаком. Садиб — більш як 4 тисячі. Учнів у трьох школах — більше тисячі. У дитячому садку — майже 200 юних козацьких нащадків.
Крім базарів (жарт, звичайно), працює місцевий люд в агрофірмі «Біле озеро», у газо- та лісогосподарствах, на кукурудзокалібрувальному заводі, численних дрібних приватних підприємствах. Є в селі своя лікарня з амбулаторією, народний музей, бібліотеки, дві церкви, пошта, ощадна каса, Будинок культури ще й клуб.
Сільський голова,він же сотник
— Півтисячі років тому на місці нашого села хлюпотіло велике і глибоке лісове озеро, — ділився переказами про старовину сільський голова, він же сотник білозірської козацької сотні Станіслав Ковтун. — Вода у Білому озері була цілющою і в ній аж кишіло рибою. Причому водився навіть осетр. На боброві та осетрові гони прибували козаки з Черкас. Згодом з’явилося поселення, про існування якого згадано в описі Черкаського замку за 1552 рік. Через століття відомий француз Боплан наніс козацьке містечко разом із Білим озером на карту. Нашим краєзнавцям удалося дізнатися, що у Варшаві, в архівах давніх актів, зберігається копія королівської грамоти, яка засвідчує надання місту Білозору герба, міських прав і свобод.
Наприкінці сімнадцятого століття у багатому хлібом, фуражем, рибою і медом містечку стояли сотні гетьмана Богдана Хмельницького. Багато місцевого козацтва і старшин склали голови у Визвольній війні проти Речі Посполитої. Наступні два століття ознаменувалися для поселення феноменальним явищем — спочатку зменшилася площа Білого озера, а потім воно цілком зникло з лиця землі. Геологи й досі сушать голови над цією загадкою...
— Словом, — завершив екскурс у глибину віків пан голова-сотник, — історія нашого Білозір’я і білозірців довга, терниста і захоплива. Однак не менш цікаво, як і чим наша громада живе сьогодні. Як ми розв’язуємо свої нагальні проблеми. Адже хоч наше село вважають заможним, та клопотів у нас не менше, ніж в інших.
Громада — великий чоловік
Найперша нині турбота сільського голови — реконструкція котельні у лікарні та газифікація дитячого садка. Місцеве газогосподарство хоч сьогодні готове виконати весь обсяг робіт. Проте, як і скрізь, в органах місцевого самоврядування на це поки що не вистачає грошей. Річний бюджет Білозірської сільської ради — майже 185 тисяч гривень. А підведення голубого палива до дошкільного закладу «потягне», за найскромнішими підрахунками, на 65-70 тисяч. «Тому, щоб задовольнити найнагальніші потреби територіальної громади, нам би «доточити» до бюджету тисяч хоча б п’ятсот», «розмріявся» Станіслав Ковтун.
Де ж шукають білозірці додаткові кошти? Найперше — у самих себе. Тому й газифікували свої будинки більшість односельців за власний рахунок. Як, до речі, проводять і телефонну лінію. Нова АТС забезпечить надійним зв’язком 1200 осель Білозір’я. Тобто майже кожен другий двір буде телефонізовано.
Громадою готувалися і відзначили 450-річчя заснування свого села. Провели велелюдне свято на стадіоні. Співали для його учасників гості з Поділля і свій хор. Виступали з показовими боями білозірські «клички» і каратисти. Вів концертно-спортивну програму сільський голова. Його також привітали з ювілеєм. Минуло 20 років, як Станіслав Іванович очолив територіальну громаду. Вшанували почесних громадян села. З гордістю розповіли про довгожительку Білозір’я Єлизавету Тимофіївну Гуріненко, якій виповнився 101 рік. Повідомили, що торік у селі народилося 59 малят, а за півроку нинішнього село поповнилося уже 45 юними громадянами. У дитячому садку з огляду на демографічний «бум» відкривають дві додаткові групи.
Головною подією свята стало встановлення на в’їзді, на виїзді з села та біля Преображенського храму, заквітчаних рушниками величних хрестів-оберегів. Виготовив їх власним коштом місцевий підприємець і патріот села Олексій Бас. Велику допомогу в організації свята і в щоденному житті сільської ради надають інші підприємці: Григорій Завалко, Валентина Піскова, Любов Мілінчук, Ярослав Плодистий, Володимир Міцук. Підставляють своє плече ветерани — колишній голова сільради Михайло Васильович Шепель, Микола Михайлович Кучеренко, Леонід Федорович Шпаченко. Не забувають батьківщину земляки.
Віце-президент Федерації футболу України білозірець Володимир Лашкул опікується місцевою футбольною командою. Верховний отаман Київський та Війська Запорізького України Дмитро Сагайдак — вишколом, ясна річ, білозірського лицарства. Словом, допомога і підтримка є звідусіль. Адже недарма кажуть, що громада — великий чоловік...
Черкаська область.