Президент України нагородив молодшого інспектора Державної служби охорони при Березівському райвідділі управління МВС України в Одеській області Василя Обухіна орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Це не річка зовсім, а потічок. Тому, певно, й назву їй дали якусь невиразно-зневажливу — Тартакайка. Але в середині березня, коли запізніла весна почала поступово відбирати права в зими, отой потічок немало наполохав Березівку. Тала вода почала переповнювати річечку. А тут ще біля мосту затори з криги, принесеної з розташованих вище ставів. Райцентрівську міліцію підняли за тривогою.
Василь Обухін того вечора мусив «роздвоюватися»: і на річці біля мосту зі стихією боротися, і власну домівку, під вікнами якої вже хлюпала вода, рятувати. Спасибі Оленці, дружині, — вона в розпач не поринула: нехитрий домашній скарб у безпечніші місця прилаштовувала, готова була будь-якої миті двох діток якнайдалі від лиха вивести.
Жіночий крик по допомогу, що раптом долинув з боку річки, застав прапорщика зненацька, та Василь не вагався й миті — враз помчав, ковзаючи на розмоклій землі, туди. У темряві важко було щось розгледіти, тому видерся на дах сусідського сараю. Звідти й побачив, що хтось борсається у воді, за гілля дерева хапається. Зняв куртку, кинув сусідові, а сам — у водяний вир. Схопив жінку, перекинув через паркан, поніс до хати — скоріш обігріти, заспокоїти. А та раптом як заголосить:
— Там у машині дочка! Рятуйте, її рятуйте!
Де, в якій машині? Прапорщик знову до річки. Пірнувши, одразу намацав, на щастя, легковика. Й сам пізніше не міг второпати, як ото вдалося за кілька секунд витягти звідти на поверхню перелякану молодицю. До берега дістатися з нею теж було непросто: без тями борсалася так, що вируюча річка могла обох підхопити.
Хто знає, на що сподівалися мати і дочка, коли вирішили перетнути на автомобілі розбурхану Тартакайку. Та ще й уночі.
Василеві Обухіну нічна купіль у крижаній воді, фізичне й психічне перенапруження не минулися. До лікарні, щоправда, довелося класти його силоміць — все клопотався, як ото Оленка з малюками самі, без нього, в геть відвологлій хаті поратимуться...
Вже й забув було Василь Сергійович про отой весняний випадок — в його міліцейській практиці хай не такі, але не менш «круті» доволі часто трапляються. Та ордени дають аж ніяк не за всі...
