Під час обговорення у Верховній Раді законопроектів «Про розмежування земель державної та комунальної власності» зіткнулися дві позиції. З одного боку — прихильники законопроекту, підготовленого урядом, з другого — ті, хто підтримував законопроект, поданий народними депутатами (автори — Станіслав Сташевський і Катерина Ващук). І хоча під час голосування у першому читанні за урядовий проект було подано незначну кількість голосів, а депутатський набрав 347 голосів — конституційну більшість, народний депутат Станіслав Сташевський вважає, що боротьба за прийняття закону в цілому ще не завершена. Чому?
— Тому що багатьом хотілося б, — каже народний депутат, — щоб цей закон був прийнятий після того, як уже не буде що розмежовувати.
— Тобто?
— Не секрет: відсутність закону, неврегульована власність на землю дозволяє легше розбазарювати її, ніж тоді, коли земля законодавчо захищена.
— Можна це проілюструвати прикладами?
— Безумовно. Один з них навіть прозвучав з трибуни Верховної Ради, коли київський міський голова Олександр Омельченко назвав факт незаконного продажу Держкомземом ділянки землі, що належала Київській громаді. Щоправда, гроші після гучного скандалу довелося перерахувати Київраді.
Але ось свіжі приклади. Проект закону, прийнятий у першому читанні, розіслано міським та сільським головам, щоб надалі врахувати і їхні пропозиції. Багато землі, зауважують, наприклад, полтавчани, у віданні Міноборони. Значна її частина з прилеглими територіями відведена під соціальну інфраструктуру та культурні об’єкти, які передаються місцевим громадам.
Саме тут спостерігається маса порушень, а то й зловживань. Військові відомства поспішають видавати дозволи зводити на цих землях об’єкти різного призначення. Фактично, це самовільне будівництво, не узгоджене з органами влади. Хіба це нормальне явище? Ні.
Полтавчани пропонують під час другого читання передбачити у законі норму, згідно з якою всі землі Міноборони мають бути проінвентаризовані. А відомству залишити стільки, скільки необхідно лише для військових потреб, інші площі передати у власність територіальних громад.
— Уточнімо, хто має право на землю?
— За радянських часів монопольне право на землю, як відомо, належало державі. З 1992 року в Україні було запроваджено приватну і колективну форми власності на землю, звідки й почалася, по суті, земельна реформа.
А ми ведемо мову на засадах нещодавно прийнятого Земельного кодексу — цієї земельної конституції держави, у підготовці якого я також брав участь.
Найперше у кодексі закріплено право власності на землю територіальних громад. Суб’єктами цієї власності визнано органи самоврядування.
Суб’єктами права державної власності на землю кодекс визначив органи виконавчої влади (Кабмін України, Раду Міністрів Кримської автономії, обласні, міські і районні держадміністрації). Нагадаю, що раніше землями державної власності розпоряджалися Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, обласні, міські, селищні, сільські ради.
Нині кодексом чітко виписані повноваження органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади у галузі регулювання земельних відносин. Отже, практичну роботу треба починати...
— З розмежування...
— Цілком правильно. Але тут саме і виявлялися принципові розбіжності між урядовцями і законодавцями. За Перехідними положеннями Земельного кодексу уряд мав за певний строк підготувати майже тридцять законопроектів на прискорення земельної реформи, у тому числі й законопроект «Про розмежування земель державної та комунальної власності». Терміни ці затягнулися. Але ось проект було подано. У ньому стільки порушень конституційних норм, що мені навіть важко їх перерахувати. Ця надзвичайно важлива справа віддавалася на вирішення державних чиновників. Органам місцевого самоврядування відводилася роль статистів, хоча за Конституцією право розпоряджатися землею належить і радам. Урядовий законопроект практично ставив хрест на самоврядуванні.
— Один з аргументів урядовців полягає в тому, що радам не під силу здійснити кадастр земель. Чи так це?
— Земельний кадастр — систематизоване зведення відомостей про землю (до речі, це французьке слово у давнину означало список осіб для подушного оподаткування) згідно з кодексом включає 7 технологій: зонування, зйомки, бонітування грунтів, економічну оцінку земель, грошову оцінку земельних ділянок, державну реєстрацію земельних ділянок, облік кількості та якості земель. Ведення державного земельного кадастру покладено на Держкомзем. Але один лише перелік цих технологій свідчить про те, що будь-якому державному органу самотужки скласти кадастр не під силу. І насамперед без залучення органів місцевого самоврядування.
— Отже, так чи інакше роботу слід починати з розмежування?
— Це нагальне, невідкладне завдання. Прийнятий законопроект у першому читанні в основному розв’язує всі питання. Він простий і зрозумілий. У 16 статтях визначені принципи розмежування земель державної та комунальної власності, названі суб’єкти права власності, повноваження органів державної влади і самоврядування з розмежування, порядок розмежування, тощо. Статтею 6, наприклад, до державної власності віднесено:
землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборони, крім земельних ділянок під об’єктами соціально-культурної інфраструктури; землі під об’єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об’єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; землі під водними об’єктами загальнодержавного значення; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабміну, інших органів державної влади, Національної академії наук, державних галузевих академій наук; земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
До земель комунальної власності належать усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності, а також землі під об’єктами комунальної власності за межами населених пунктів і ті землі, де розміщені об’єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави.
— Чи є позитивний досвід у сфері використання земель, що належать самоврядним громадам?
— За шість років дії Конституції в Україні фактично не розпочинали муніпалізації земель. Для жодної територіальної громади не сформована комунальна власність на землю. Але вдалий приклад є. Це —експеримент по місту Києву. Рішення про землекористування приймає сесія Київради гласно і прозоро, де представлені різні політичні сили. Міський голова відповідає за прийняті рішення перед громадою і владою. Хіба це погано? Хіба це не переконує, що паралельні виконавчі структури у державі зайві на всіх рівнях.
Нині Київрада прийняла рішення, згідно з яким, починаючи з 2003 року, землі Київської громади не передаватимуться в оренду, а тільки продаватимуться на аукціонах. Хто більше заплатить. І це нормально. Особливо, коли претендент купує землю під інвестиційний проект. Тоді він спокійно може розраховувати свій бізнес принаймні на 50 років. Це вигідно громаді.
Нещодавно Київрада створила власний структурний підрозділ — Головне управління земельних ресурсів. До речі, пов’язано це, зокрема, із завданням скласти кадастр київської землі. Це чомусь викликало протест з боку Держкомзему, начебто у них відбирають повноваження.
Конституцією України визначено, що земля, яка є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, становить матеріальну основу місцевого самоврядування. Розмежування дасть можливість самоврядним громадам самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися належними їм землями в інтересах людей. Вони не хочуть бути бідними. Адже ми скоріше станемо багатими, якщо самоврядування почне працювати відповідно до своєї природи. Переконаний в цьому, як його патріот, хоча все життя перебував в управлінських органах.
— Як скоро буде прийнято цей закон?
— Сподіваюсь, що вже на цій сесії, хоча від поправок, які можуть загальмувати прийняття, ніхто не застрахований.
— Дякую за розмову.
P. S. Днями два профільні комітети ВР — з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, з питань аграрної політики та земельних відносин розглянули проект закону про розмежування земель державної і комунальної власності і запропонували Верховній Раді прийняти зазначений законопроект у другому читанні та в цілому, як Закон.
