Як рибінспектори взяли під свій «дах» браконьєрів та що з цього вийшло
Тільки-но «шеф», зібравши з підлеглих гроші й записавши, хто скільки дав, поклав усе до шухляди свого столу, як раптом різко відчинилися двері й до керівного кабінету ввалилася група людей у формі й у чорних масках з прорізами для очей. Гучно пролунала команда:
— Усім лягти на підлогу!!! Швидко!!!
Присутні тут же їй підкорилися. Окрім «шефа»: він, заціпенівши, так і залишився сидіти в своєму кріслі. До нього, прямо по столу, метнувся один з «беркутівців», притис керівні руки до підлокітників крісла, щоб, очевидно, руки ті не встигли вихопити з шухляди щойно сховану паку грошей та не викинули їх, скажімо, у відчинену кватирку... А ще через хвилину-другу до кабінету зайшли люди вже без масок і оголосили:
— Вас затримано у зв’язку з підозрою у даванні й отриманні хабарів...
Ні, це не сцена з якогось щовечірнього нині телевізійного детективу. Епізод справжній, і стався він зовсім недавно, в середині травня, в офісі однієї з державних інспекцій рибоохорони. Тієї, працівникам якої доручено стерегти від браконьєрів рибні запаси на чималих водних просторах — у Дністровському лимані, нижніх течіях річок Дністер і Турунчук, що в той лиман впадають, та, на додачу, прилеглій акваторії Чорного моря від села Санжійки до села Лебедівки, що простяглася на кілька десятків морських миль.
Тут мушу зробити невеличкий відступ. Саме в цих краях, на березі Дністровського лиману, промайнули мої дитинство і юність. Знаю, отже, не з розповідей про колишнє багатство тутешніх рибних запасів. Купаєшся, бувало, а риба так і тицяється тобі то в ногу, то в спину, то в живіт. Підняв з дна воєнних часів гільзу від снаряда — а там повно бичків. Час іти додому — скрутив з трави-кушніра отаке собі товстенне перевесло, протягнув його раз-другий понад берегом і маєш повний капелюх риби: не лаятиме вже мама, що на лимані довго затримався. Ну, а коли рибалки витягали на піщаний берег невода, то тут дітлахам уже неабиякий зиск: по-перше, рибалки завжди пригощали такою смачною юшкою, від якої й за вуха не відтягнеш, бо ж варилися в казані і рибець, і пістрюга, і лобань, і сазан, і судак, і ще хтозна-що; по-друге, за «поміч» (потрималися ж руками за мотузки невода) отримували по кілька величезних рибин, які додому й нести було важко; нарешті, раків, виплутуючи з сіток, рибалки викидали подалі на берег — бери, скільки донесеш. Риба й раки були у всіх сільських сім’ях звичною повсякденною їжею.
Буваю у своїх Роксоланах, хоча й нечасто, і нині. У будні на столах у родичів страв з риби не бачу — хіба що в свята. Та й то: здебільшого з кістлявих ляща й карася.
— Перевівся лиман, — бідкаються. — Та і як не перевестися, коли браконьєрам розкіш — немилосердно нищать усе підряд.
— То є ж рибінспекція — куди вона дивиться?
— Туди ж, потураючи, по суті, браконьєрам... Кримінальним, а не рибним, став наш лиман.
Зрозумів не одразу. Роз’яснили: не діждалися з вечірньої рибної ловлі сільські матері уже кількох своїх синів, потім порозшукували їх убитими-втопленими. Не вписалися, певно, в чиїсь плани-задуми. Чи, може, з кимось ділитися не забажали. Розбірки з тими, хто не догодив, ідуть тут постійно. Та є на просторах величезного лиману і хазяї, які рибалять де завгодно і коли завгодно, навіть під час нересту, нищать і рибу з ікрою, і молодь-недомірки...
Чесно кажучи, не у все те вірилося. Аж поки в прокуратурі області не почув: саме так, у браконьєрів на отому лимані, на річках, у морі був надійний, як вважали вони, «дах». Не безплатний, звичайно. Про те, що рибінспектори беруть хабарі за дозвіл фізичним і юридичним особам різних мастей безперешкодно ловити будь-яку рибу й раків де завгодно й коли завгодно, сигнали до правоохоронних органів надходили давненько. Але як упіймати на гарячому, щоб потім, під час слідства, суду не вивернулися?
Риба ж, відомо, плаває у воді, а вода у лимані, в річках, у морі здебільшого каламутна — спробуй розбери, скільки її там плаває, скільки виловлено, а скільки залишилося. І яку ціну за виловлену заплачено. Отож вирішили правоохоронці розставити пастки не на воді, а на суші. Точніше — просто в кабінеті у «шефа», який, за оперативними даними, так знахабнів, що обов’язковою «прелюдією» оперативних нарад запровадив вручення йому підлеглими інспекторами хабарів. З санкціонування Одеського апеляційного суду встановили (таємно, зрозуміло) аудіовідеозаписувальну апаратуру, і з березня до середини травня такого набачилися, що терпіти далі були вже не в змозі і влаштували отой самий описаний на початку цієї кореспонденції захват.
Почали одного за одним допитувати затриманих. «Шеф» (мусимо хабарника називати поки що так, без зазначення прізвища, яке може обнародувати тільки суд) спочатку мовчав, мов риба, через, очевидно, шоковий стан, а потім обрав це за своєрідну тактику, щоб не заплутатися у свідченнях. Йому вже й «кіно» прокрутили, після перегляду якого годі було, здавалося, щось там заперечувати, та він усе відмовчувався. Навіть після ухвали суду про арешт у зв’язку з порушенням прокуратурою області кримінальної справи за ознаками статті 368, частина 2, Кримінального кодексу України («Отримання хабара»). Адвокат заарештованого зробив був спробу пом’якшити запобіжний захід, запропонувавши замінити арешт на заставу 17000 гривень. Та Одеський апеляційний суд залишив його клопотання без задоволення.
Усе те особливо не завадило слідству, адже більшість підлеглих «шефа» виявилися досить балакучими й доволі повно розкрили всю кухню хабарницьких домагань до охочих ловити й реалізувати рибу та передачі одержуваних грошей «шефові». Брали з усіх, хто законно чи незаконно з’являвся з сітками на воді. Залежно, звичайно, від обсягів вилову риби, її асортименту, пори року, місця промислу тощо. Зазирали й на місцеві ринки, де рибою та раками торгували чи родичі браконьєрів, чи найняті ними особи — тут також були свої такси. Які саме — покаже слідство. Та, певно, немалі, якщо «шеф» тільки у день затримання недбало кинув до шухляди понад 20 тисяч гривень. А на клаптикові паперу навпроти прізвищ інспекторів значилися цифри з багатьма нулями: хто вручив 1000, а хто й 4000 гривень. Тільки за один раз! Влаштували очні ставки «шефа» з підлеглими, ті підтверджували: так, саме стільки і дав, а «шеф» — ні пари з уст. На що сподівається? Що хтось втрутиться, виручить?
Між іншим, не зайве зауважити, що знайшли у «шефа» (тепер уже колишнього, звичайно) й інші записи: кому, коли та скільки давав він «нагору». Отож і туди має потягтися ниточка. Аби ж тільки не обірвалася, як це у нас ще нерідко трапляється... А подібних епізодів відеоплівка за два місяці зафіксувала декілька. Є, до того ж, у працівників Управління держслужби боротьби з економічною злочинністю дані, що хабарі йшли і раніше, ще до початку отих спостережень — все тепер прагне достеменно встановити спеціально створена слідчо-оперативна група, яку очолив слідчий з особливо важливих справ облпрокуратури.
Ну, а лиман — він сам собою не кримінальний, то його люди таким зробили. Він, бували ж часи, щедро наділяв своїми багатствами всіх, хто про нього дбав, хто вміло господарював на ньому, оберігав його багатства. Хочеться вірити, що ще так буде.
Білгород-Дністровський — Одеса.
