Сумна звістка з Москви прилетіла до Цюрупинська: не стало славного земляка, чудової людини — Євгена Матвєєва. Ще й року не минуло, як Євген Семенович бував у рідних краях. Знав, що востаннє...
«Я словно на бреющем полете пронесся над родной Таврической степью. Сердцем успел коснуться добрых лиц моих земляков: свет в глазах, улыбки, цветы, паляницы на рушниках. Спасибо людям! Это их хлопотами сотворен праздник для моей души. Никогда не забуду своих седеньких девочек-одноклассниц: «Женю, а ти мене пам’ятаєш?» Знают ли они, что где бы я ни был, всегда думал: «А что скажут люди на родине?» — писав він торік Борису Прищепі, редактору цюрупинської районки. — «Судя по всему, ваш губернатор Юрченко А. П. и другие руководители хотят сделать много доброго на Херсонщине. Очень хочу им удачи. Дай Бог мне не разочароваться».
А в ньому не розчаровувались: «Кидаємо в городах сапи, біжимо до телевізора дивитися на Вас!» — казали земляки. А Євген Семенович хапався за серце: «Отепер я — житиму!» Говорив чудовою українською, котру мав би вже й забути. Не забув навіть місцевої говірки. Він справді житиме — у своїх героях, фільмах, у серцях вдячних земляків.
На знімку: Євген Матвєєв з друзями дитинства.
Херсон.