Як її прагнуть розв’язати в Одесі та що з цього виходить
На одній з недавніх прес-конференцій начальник Одеського облуправління у справах захисту прав споживачів Таїсія Бурлакова поінформувала: лише кожний восьмий мешканець регіону з числа опитаних задоволений якістю наданих йому комунальних послуг, а решту вона аж ніяк не влаштовує.
Одеський міський голова Руслан Боделан висловився категоричніше.
— Думаю, сьогодні в місті немає людини, яка була б задоволена діяльністю ЖЕКів, РЕПів, МЕПів та інших схожих житлово-комунальних структур. Вони себе зжили. Як зжили себе і стосунки отих структур з мешканцями міста. І без докорінних реформ у сфері житлово-комунального господарства вже ніяк не обійтися.
Отож не стали відкладати їх у довгий ящик...
Дядько Василь чухає потилицю...
Водостічна труба прогнила, і вода з даху будинку за найменшого дощу лилася на балкони, а звідти потрапляла до квартир. Сусідка запросила бляхаря з ЖЕКу. Той прийшов не сам — з техніком та інженером. Задерли голови, почухали, мов по команді, потилиці:
— Так, справа непроста. Проектик треба скласти, матеріали замовити, трубу, кріплення виготовити. Ну і роботи тут до біса... Хоч як крути, а у 180 умовних одиниць все оте обійдеться.
Сусідка, не наважившися дати згоду на таку суму сама, прийшла до мене: адже на дві наші квартири насіла біда. На явне здирство вирішили не піддаватися. Пішли до приватної майстерні неподалік, замовили трубу. На другий день забрали її й до вечора прилаштували куди треба. Операція «труба» обійшлася нам у... 80 гривень.
Одеський міський голова, його заступники, інші чиновники мерії, «готуючи» територіальну громаду до реформ у житлово-комунальному господарстві, не раз указували на оцю «хворобу»: в країні де-факто була узаконена система поборів навіть тоді, коли вартість різного роду робіт входила в платню за комунальні послуги. Водночас майже нічого не робилося, аби ремонтувати житлові будинки, оновлювати комунікації. Планово-попереджувальний ремонт поступився місцем аварійно-відбудовним роботам, витрати на які у два-три рази вищі. Зношеність основних фондів дійшла критичної межі. І за наявної моделі управління ЖКГ, зорієнтованої на дотаційні схеми фінансування та планово-затратні методи, успадкованої з минулого, годі було сподіватися на поліпшення справ за нових, ринкових умов.
Довідка: 54 відсотки житлового фонду Одеси — це споруди до 1917 року, кожний третій будинок — загалом понад дві тисячі — потребує негайного капітального чи поточного ремонту.
ДЄЗи — це що?
15 січня ц. р. в Одесі було ліквідовано всі звичні підприємства ЖКГ. На зміну їм прийшли ДЄЗи. Що це таке? Дирекція єдиного замовника. Поняття нове, у практиці досі незнане. Ось і голова Держкомунгоспу України Григорій Семчук принагідно констатував:
— У створені ДЄЗів одесити — піонери в Україні.
Заступник міського голови Віктор Прокопчук про призначення ДЄЗів каже так:
— Це організації, яким доручено управляти житловим фондом та виконувати безліч господарських завдань: підтримувати загальний порядок у мікрорайонах, замовляти роботи, що стосуються ремонту дахів, фасадів, внутрібудинкових мереж та стежити за їх виконанням, відлагоджувати стосунки, передусім фінансові, між містом і власниками та наймачами квартир тощо.
Загалом у місті створено 16 ДЄЗів. По чотири на кожен із районів, де нині мешкають приблизно по 250 тисяч осіб. До речі, реформу у сфері ЖКГ одесити поєднали з реформою адміністративно-територіальною: замість восьми районів у місті стало лише чотири.
Та чи не проста це зміна вивісок: були ЖЕКи — стали ДЄЗи? Ні. Взяти хоча б таке: приймаючи від мешканців міста замовлення на ті чи інші роботи в будинках, самі їх ініціюючи, ДЄЗи добирають на конкурсних засадах поміж виконавців найуміліших та найвигідніших, створюючи тим самим конкурентне середовище у сфері ЖКГ на противагу монополізму вчорашніх структур. І від різних фірм, передусім приватних, уже надходять десятки пропозицій, кожен пропонує свої послуги. ДЄЗи оплачують їм тільки виконані, до того ж високоякісно, роботи. Здирництву покладено край. Уперше прийнято рішення: 25 відсотків зібраних у населення коштів спрямувати на ремонт житла, до того ж кожен будинок матиме власний накопичувальний фонд. Для цього, щоправда, слід дещо підвищити плату за утримання житла, адже нині за її рахунок відшкодовується лише близько 70 відсотків витрат. Київському інститутові комунального господарства замовлено проект диференційованої системи тарифів, за якої враховуватимуть технічний стан кожного будинку, його місцерозташування, інші чинники.
ДЄЗи, однак, структура недовговічна, розрахована тільки на перехідний період. Допоки за їх активної участі не буде залучено до утримання власного житла самих громадян. Й паростки цього вже є: в місті діють десятки новоутворень — об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. Їм «милиці» у вигляді ДЄЗів не потрібні — власники житла самі вирішують, що та як ремонтувати, оновлювати, самі наймають найвигіднішого підрядника, самі з ним розраховуються. З містом — жодних, по суті, фінансових стосунків, хіба щодо вивезення сміття. Таким бачиться недалеке майбутнє усього ЖКГ, тим паче що вже тепер понад 85 відсотків житла в місті приватизовано.
— Чи не станеться так, що на плечі квартировласника зіпхнуть не з їх вини вкрай занедбані будинки? —запитую теоретиків і практиків реформи.
— Не станеться, — запевняють вони. — ДЄЗи мають усе відремонтувати й тільки тоді передати об’єкт об’єднанню співвласників.
А без води...
Та чи не найбільше розбурхало місто не реформування управління ЖКГ, а проведене водночас підвищення тарифів на воду. Хвилі навіть до столиці докотилися. І що цікаво: збурили їх не так пересічні громадяни, як різні політичні, опозиційні нинішній мерії, сили: «Караул! Одеситів грабують!»
Мерія, однак, у відповідь не гвалтувала. Вона просто обнародувала такий ось факт: навіть після підвищення тарифів із 43 до 67 копійок за кубометр води, Одесі далеко до таких міст, як, приміром, Чернівці, Харків, Кіровоград чи Рівне, де люди платять значно більше. Нові тарифи розраховані лише на відшкодування собівартості води, що подається у квартири, до того ж без доставки її за десятки километрів із Дністра. За це розраховуються промислові підприємства. Отого мізеру, що одесити досі сплачували, не стачило на найнагальніші потреби водопостачання й водовідведення, ним покривалося лише 70—80 відсотків фактичних витрат. А модернізація, а розвиток?
Довідка: із семи магістральних водоводів загальною довжиною 244 кілометри чотири такого солідного «віку», що давно технічно і морально застаріли, перебувають в аварійному стані. Половина міської водопровідної мережі експлуатується понад чверть століття, в багатьох місцях вона теж аварійна, щодня трапляється до двох десятків випадків її прориву. Обмаль резервуарного парку, вкрай зношене устаткування.
Навіть оте незначне підвищення тарифів дає змогу одержати 25 мільйонів гривень додаткових коштів, які буде спрямовано на реконструкцію «Одесводоканалу». Це, звичайно, мало, залучаються й кошти з інших джерел. Хоче хтось споруджувати житловий будинок, ресторан чи інший об’єкт, куди подаватиметься вода, — внеси кошти на оту реконструкцію. Концерн «Примор’я», наприклад, за місце в районі «Привозу» взявся оновити там усі водопровідні й каналізаційні мережі. Залучаються й кредити, інвестиції. І є, вже є довгоочікувані зміни!
Телефоную оце до мерії, запитую Р. Боделана.
— Він у штабі, на водонапірній станції «Головна». З’ясовується, там розпочали реконструкцію, створили штаб з її проведення. Очолити його вирішив міський голова — став там ніби головним виконробом. Загалом по «Одесводоканалу» намічено найближчим часом реконструювати й спорудити 28 різних об’єктів. На багатьох із них роботи вже ведуться. У підсумку: забезпечення цілодобової подачі доброякісної води у всі мікрорайони міста. Давня рожева мрія одеситів!
Кому субсидію,кому дотацію
Розмова була доволі жорстка. Зібравши працівників комунальних служб, міський голова Руслан Боделан насамперед застеріг:
— Якщо від людей надходитимуть скарги з приводу негараздів у оформленні субсидій, то ми ставитимемо питання про невідповідність винних у цьому працівників посадам, які вони займають. Незаможні прошарки населення не повинні відчувати на своїх сімейних бюджетах підвищення комунальних тарифів. Адже Законом України «Про субсидії і дотації» чітко визначено: якщо плата за комунальні послуги перевищує 20 відсотків від доходів сім’ї, то таким людям належать державні субсидії. Ось і виконуймо закон. Саме з цією метою в мікрорайонах відкрито пункти з оформлення субсидій.
Графік для цього складено так, щоб працюючі могли прийти туди до роботи й після неї, діють пункти і по суботах. До інвалідів, немічних відповідні працівники приходять, аби оформити їм субсидії, в домівки.
Ну а кому субсидія не належить, а матеріальне становище жалюгідне? Зважаючи на такі ситуації, в міський бюджет заклали 15 мільйонів гривень на муніципальні адресні дотації. Після ретельного ознайомлення з доходами й умовами життя малозабезпечених родин, одиноких непрацездатних громадян, інвалідів визначено, що дотації мають одержувати майже 60 тисяч осіб. За рахунок міського бюджету перекривається різниця між колишнім і нинішнім тарифами на воду всім соціальним працівникам міста. До 50 гривень щомісяця міськрада вирішила доплачувати вчителям-пенсіонерам. Надбавки до пенсій одержують і учасники оборони Одеси в 1941 році. Соціальна захищеність передбачена, одне слово, всім, хто відчуває гостру матеріальну скруту.
— А ті, хто має достатній рівень доходів, — часто повторює Р. Боделан — хай платять за комунальні послуги сповна зі своїх гаманців.
* * *
На ці збори в Палаці спорту, зініційовані низкою партійних і громадських організацій міста, прийшли майже 4,5 тисячі одеситів. Дехто замислив, було, дати мерії бій за оті реформи й тарифи. Та після докладної розповіді Р. Боделана про перші кроки реформ і передбачувані у зв’язку з ними перспективи, схвальної, у відповідь, реакції величезної зали запалу в «опозиції» поменшало. Багато хто з її рядів став навіть прибічником реформаторів. Зала відверто ремствувала, що міськраді, її виконкомові, з огляду на величезні обсяги робіт у житлово-комунальній сфері, тільки власних резервів аж ніяк не стачить. Колективно вирішили направити звернення територіальної громади до високих столичних інстанцій з одним проханням: дозволити протягом п’яти років залишати в розпорядженні міста надпланові податкові надходження, які можна було б спрямувати на реконструкцію тих-таки об’єктів «Одесводоканалу». Адже аби там домогтися більш-менш помітних змін на краще, потрібно приблизно мільярд гривень. У міському бюджеті таких грошей немає. У Києві їх теж не випросиш. А так буде надано простір ініціативі, старанням. Зберуть надлишок того, що вимагає держава, та й пустять його на благо міста, його мешканців. А що — справедливо!
Георгій ВОРОТНЮК.
Одеса.
