Інтригуючі і несподівані штрихи-доповнення до біографій деяких народних депутатів України
Мазуренко Володимир Іванович. Мазури — велика етнічна група, що проживає на північному сході Польщі. Можливо, предок був утікачем в Україну з того краю. У словнику Б. Грінченка «мазур» — польський танець. Отже, ймовірно, таким прізвищем колись назвали здібного танцівника.
Мовчан Павло Михайлович, Мовчан Володимир Петрович. Прізвище означає «мовчазна людина». Можливе його тюркське походження — адже тюркською «молчан» трактується як «засіка». Крім того, у кумиків «мол» означає «розкішний», «великий». «Чан» тюркською тлумачиться теж як «велика посудина», «дзвін». А на думку автора монографії «З історії української антропонімії» М. Худаш, Мовчан, Бажан, Третяк, Чорниш — нехрещені імена давнього минулого, що збереглися і до нашого часу, але вже як родові прізвища. З ХVІІ ст. відомий сердюцький полковник Федір Мовчан, який командував сердюками за гетьманства Петра Дорошенка до 1675 року (сердюки — найманці-піхотинці). Зі своїм полком полковник перейшов на Лівобережну Україну на службу до гетьмана І. Самойловича. У 1678 році Ф. Мовчан став прилуцьким полковником, брав участь на чолі полчан у Чигиринському поході. Але через рік з невідомих причин утратив полковницький уряд. Один із його синів Михайло Мовчан наймався на службу до польського короля, служив у полку С. Палія, був на Запорозькій Січі. І лише у 1696 році повернувся додому до батьків і став «військовим товаришем» Прилуцького полку. М. Мовчан з 1711 по 1741 був прилуцьким полковим осавулом. Він написав невеличкий літопис.
Осташ Ігор Іванович. Осташ — староукраїнське чоловіче ім’я. У ділових документах батуринських міщан є запис про синів батуринця — «Осташку да Кондрашку».
Соломатін Юрій Петрович. Прізвище Соломаха згадується у Реєстрі Війська Запорозького 1649 року. Соломаха — рідка страва, яку готували зі звареного на воді борошна, переважно гречаного. Очевидно, козак дуже її полюбляв і його прозвали Соломахою. Пізніше під час переписів прізвище записали на російський лад.
Танюк Лесь Степанович. Прізвище Танюк утворилося з прізвища Тонюк у першій чверті ХХ століття (так зробили запис у паспорті одного з нащадків роду). Останнє має прадавню історію. У прізвищі Тонюк тюркського походження захована інформація про рід, якому більш як 1500 років. У діалекті чорнових татар (туба-кижі), який є залишком прадавньої алтайської мови, слово ТОНЬ означає назву роду. Ця народність проживає у Горно-Алтайській області Росії. Недалеко від неї мешкають казахи, хакаси та киргизи. Етимологія слова ТОН у цьому регіоні спільна — ШУБА, КОЖУХ. УК у тюркських мовах означає «спадкоємець», «родич», «потомство». Отже, буквально прізвище ТОНЬУК можна трактувати як «син Кожухів» («син Кожум’яки») або, за зразком, зрозумілішим в Україні, — КОЖУХОВСЬКИЙ.
Цікавий висновок зробив тюрколог Н. Баскаков та його колега: «Найдревнішою епохою у розвитку тюркських мов, хронологічні рамки якої не встановлено наукою, є епоха алтайської мовної спільності, коли тюркські мови були ще слабо роз’єднані з мовами монгольскими, а ті та інші, у свою чергу, з тунгусько-манжурськими; «монгольська мова разом з тюркською і тунгуською, — писав академік Б. Владимирцов, — мають одного спільного предка, якого умовно можна назвати алтайською мовою. Алтайська мова невідома, зате відомі алтайські мови, тобто монгольська, тюркська і тунгуська, що виникли у процесі розвитку алтайської мови». Отже, можна зробити висновок про первинне походження прізвища Тонюк (Тоньук) на Алтаї.
Історія зафіксувала одного з представників цього роду — відомого тюркського військового діяча і полководця Тоньюкука (народився у 646 р.). У 716 році йому вже було 70 років. Він активно боровся за незалежність тюрків, яких підкорили китайці. Свої подвиги, головні віхи життя він зафіксував у своєрідному щоденнику — звіті про зроблене. «Я сам, мудрий Тоньюкук, — так починаються його нотатки, — вихований для держави Табгач, оскільки увесь тюркський народ був у підкоренні у держави Табгач (китайців. — Авт.)». Далі він зазначає: «Я був зверхником військ, я не спав ночами, не маючи спокою вдень, проливаючи червону кров, проливаючи чорний свій піт, я віддавав народу роботу і силу, довгі військові набіги». Повністю текст цієї унікальної пам’ятки опубліковано у 1959 р. С. Маловим.
Нащадки Тоньуків через кілька століть опинились у складі половецьких орд (походять від тюрків), частина яких після нашестя Чингісхана 1241 р. осіла поблизу Азовського моря та в Криму, на Галичині, в Угорщині. У половецькій мові ТОН означає «верхній одяг». Вижилі після запеклих боїв з монголами половці визнали зверхність Золотої Орди. Коли вона поділилася на Східну і Західну у 1360-х роках, то один з її правителів Мамай спирався на половецькі племена. Ворожнеча між нащадками Чингісхана призводила до воєн, залучення до боротьби за владу союзників. Так, золотоординський хан Тохтамиш, який розгромив і вбив у 1380 р. Мамая, спалив у 1382 р. Москву і знищив 24 тисячі москвичів, невдовзі сам зазнав серйозних поразок від конкурентів. Повернути йому попередню славу вирішив великий князь Литовський Вітовт. У 1397 р. він зі своїм військом здійснив похід у пониззя Дону та Крим, щоб приборкати ворогів Тохтамиша. Як повідомляє М. Карамзін, «Вітовт звідав щастя проти монголів, і в околицях Азова (тоді місто називалося Тан і в ньому проживали здебільшого генуезькі купці. — Авт.) полонив цілий улус, населив ними різні села поблизу Вільни, де нащадки їхні живуть і нині». Уточнимо, що, за іншими джерелами, кілька тисяч полонених розселені у повітах Лідському, Трокському, Ошмянському, Новогрудському, Брестському та на Волині. Прибулих у ХІХ столітті називали то монголами, то татарами. Такою була загальна назва ординців, у складі яких перебували різні племена, впродовж кількох століть. Поблизу Тана кочували так звані донські половці. Отже, найімовірніше саме вони були переселені на Волинь. І саме це дає найвірогіднішу версію появи Тонюків під Луцьком. У цьому місті поховані батьки Л. Танюка.
Цехмістренко Віталій Григорович. Цехмістер — старший у ремісничому цеху. Цехмістренко — син цехмістра.
Чикал Адам Васильович. Чикало — вид риболовецької снасті. Отже, чикал — виробник її. У тюркському словнику «чик» означає «щілина», «роса», «виходити, виступати».
Шандра Володимир Миколайович. «Шан» у тюркській мові означає «свіжий сніг», «гідність», «чудовий вигляд», «шандир» — «місце під пупом». У Молдавії є прізвища Шендря, у Румунії — Sandor. Як відомо, у цих місцях осіло чимало орд кочівників. В Україні шандрою називають «городню траву з роду м’яти, нею витирають середину вуликів, щоб плодилися бджоли» (М. Сумцов). За словником Б. Грінченка, шандра — це «шлях, дорога», а також є фразеологізм «шандру терти» — гаятися, поволі збиратися.
Шибко Віталій Якович. Мабуть, прізвище походить від тюркського слова «шиба» — «мазати глиною». Тобто шибко — це той, хто маже глиною оселі.
Ширко Юрій Володимирович. Очевидно, назву прізвищу дав предок, який був широкий у плечах. Однак, можливо, походження його давніше. У тюркській мові «ширка» означає «рана». Тобто — «поранений».
Шульга Микола Олександрович. Прізвище тюркського походження. Воно буквально означає «лівша». За доби І. Мазепи був у 1690-х роках сердюцьким полковником Лук’ян Шульга (загинув на початку 1700-х років у Прибалтиці). Вірогідно, його батько Гнат Шульга служив компанійським полковником (очолював кіннотників) у гетьмана П. Дорошенка.
Ющенко Віктор Андрійович, Ющенко Петро Андрійович. Напевне, прізвище походить від імен Юзько, Юстим. Можливе і давніше походження. У давній тюркській мові «юс» — прийменник зі значенням «дуже, зовсім», «чен» — «стрункий, прямий», «племінник», «син молодшої сестри». Таким чином «юсченко» — «дуже стрункий нащадок».
